This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

ЗАСНОВНИК ПЕРШОЇ КАФЕДРИ ТЕРАПІЇ /до 205-річчя від дня народження Федора Цицуріна/

Федор_Степанович_Цыцурин.1865Про високий рівень медичних знань українського народу свідчать літописи. Становлення медицини на теренах України-Русі базувалося на сформованих народною медициною прак­тичних підходах до лікування різноманітних захворювань та їх осмисленні. На жаль, умови постійних збройних протистоянь, жорстокого національного гніту, відсутності незалежності не дава­ли можливості відкривати національні навчальні інституції, гальму­вали реалізацію творчого потенціалу українців упродовж тривало­го часу. Тільки відкриття великим князем Костянтином Острозьким у 1576 році Острозької академії, заснування у 1632 році Києво- Могилянської академії, відкриття Львівського університету все ж стимулювали появу лікарів українського походження, які займалися лише приватною практикою.

 

До речі, спроби відкрити медичний факультет при Львівському університеті, заснованому цісарем Йосифом II 1784 року, були безуспішними до 1894. Викладацька чи наукова робота для українських лікарів була можливою тільки поза межами Батьківщини. Намагання відкрити вищий навчальний ме­дичний центр у Києві викликало впертий опір уряду Російської імперії. Тільки відкриття 1841 року медичного факультету при Імпе­раторському університеті святого Володимира поклало початок переходу емпіричних даних української народної медицини на науковий ґрунт. Для українства відкриття університету у Києві (1834 р.) було здійсненням мрій і надій на культурне відродження. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович постійно домагався відкриття медичного факультету. Підбором викладацьких кадрів для майбутніх кафедр медичного факультету займався тимчасовий медичний комітет Міністерства просвіти. Найактивнішу участь у вирішенні кадрових питань брав член тим­часового медичного комітету професор Микола Іванович Пирогов. Це була подвижницька робота з боку вченого для організації ме­дичного факультету у Київському університеті Святого Володими­ра. Він підготував і подав три доповідні записки, в яких обґрунто­вував необхідність реформування процесу викладання лікарської справи, тривалості навчання, процесу підготовки викладачів через відбір здібних студентів і надання їм можливості захисту докторсь­кого ступеня, крім того, вказувалося на необхідність створення окремої кафедри терапії.

Згідно з рекомендаціями тимчасового медичного комітету Міністерства просвіти для підготовки відкриття медичного факуль­тету було здійснено перші призначення. Так, першим професором медичного факультету 7 грудня 1840 року було призначено учня Миколи Пирогова Володимира Опанасовича Караваєва. В “Енцикло­педії українознавства” читаємо: Караваєв — “видатний хірург, з 1841 року проф. Київського університету, один із засновників його медичного факультету, засновник хірургічної офтальмології в Ук­раїні й хірургічної школи в Києві; автор численних наукових праць і підручників”, З УРЕ довідуємося дещо більше, а саме, що “Кара­ваєв Володимир Опанасович народився 8 липня (за н. ст.) 1811 року в м. Вятка, тепер Кіров… — російський (звісно ж! — В. Ш.) і український хірург офтальмолог. Закінчив медичний факультет Казанського університету. Протягом двох років працював у Пе­тербурзі, у 1836 — 38 — у Дерпті (тепер Тарту) під керівництвом М. І. Пирогова. З 1841 року — професор Київського університету (організатор і перший декан медичного факультету). Організатор першої в Росії клініки очних хвороб (1844), … основоположник вітчизняної офтальмології. Один з перших (поряд з М. І. Пирого­вим) почав впроваджувати в хірургічну практику знеболювання…”.

На початку 1841 року були призначені ще два професори медич­ного факультету: анатом Микола Іларіонович Козлов та терапевт Федір Степанович Цицурін. Зазначимо, що професор Козлов був фахівцем в галузі військової медицини, закінчив медичний фа­культет Казанського університету і Дерптський професорський інститут, викладав історію медицини і був деканом медичного факультету, заснував при Київському університеті патологоанато- мічний музей. З 1853 року працював у Петербурзі…

Всі ці професори і в подальшому більшість керівників ново- створених кафедр були учнями Миколи Івановича Пирогова або вихованцями Дерптського університету того періоду, коли там працював професор Пирогов. Згодом, 1844 року, на медичному факультеті було засновано кафедру терапії, організатором якої був професор Федір Степанович Цицурін.

На жаль, видатна постать першого професора терапевта Київ­ського університету Федора Степановича Цицуріна є маловідомою. Навіть у “Енциклопедії українознавства” Кубійовича цьому вчено­му приділено всього-на-всього кілька рядочків: “…керував у 1847 році боротьбою з епідемією холери на Київщині. З 1857 року — президент Варшавської медико-хірургічної академії”. Дещо більше інформації маємо в УРЕ. Тут, зокрема, зазначено, що “…він заснов­ник медичної бібліотеки при Київському університеті. Закінчив медичний факультет Харківського університету (1835), працював лікарем Харківської губернії. В 1839 — 41 роках працював над дисер­тацією (про черевний тиф) в Дерптському університеті, яку захи­стив 1841 року. В 1844 — 57 — очолював кафедру терапії Київсько­го університету. З 1857 року — президент Варшавської медико- хірургічної академії. Учасник боротьби з холерою в Києві (1847). Опублікував звіт про цю епідемію. Знав і неодноразово лікував М. В. Гоголя”. Ось і вся інформація. Чомусь його імені немає і в тритомовому виданні “Українські лікарі” за виданням професорів Ярослава Ганіткевича та Павла Пундія.

2014 року виповнилося 200 років від дня народження славетно­го вченого, дослідженню наукової та організаторської діяльності якого присвячено ґрунтовну розвідку M. І. Дземана “Родоначаль­ник Київської школи терапевтів професор Федір Степанович Цицу­рін”. Ця розвідка і слугувала нам для того, щоб ще раз привернути увагу істориків науки до вивчення наукової спадщини видатного вченого-медика та повернення його імені із забуття.

* * *

Народився Федір Степанович Цицурін 23 червня (за новим сти­лем) 1814 року в містечку Бірюча (теперішня назва Богучара) Воро­нізької губернії у дворянській родині (за деякими версіями). Слід зазначити, що територіально козацьке містечко Богучари розта­шоване на місцевості, яка відома під історичною назвою Дике Поле. Така назва у народі отримала територія між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни і Дніпра після спустошення татарами (1480 р.). У XVI ст. сюди почали переселятися українські селяни, які намагалися позбутися зростаючого феодально-кріпосницького гніту. Поступово Дике поле стає Слобожанщиною. Царська влада змушена була рахуватися з цією силою, яка захищала кордони імперії. Згодом, уже XVI ст. царська адміністрація одночасно з ліквідацією гетьманської автономії в Україні позбавляє козацької автономії Слобожанщину. З козаків формуються гусарські та дра­гунські полки, і ставка робиться на дворян, статус яких отримує козацька старшина. Територіально козацьке містечко Богучари у 1802 році разом з повітом передається зі Слобідсько-Української губернії до Воронезької. Нині не потрібно багато підстав, щоб до­пустити, що при формуванні списків різних полків на той час відбу­валася нещадна трансформація козацьких прізвищ, прикладом може слугувати історична постать переяславського полковника Тимоша Цицури (дотепер можна зустріти на теренах України прізвище Цюцюра).

Хлопець ріс серед багатого на історичне минуле краю. Почат­кову освіту Федір отримав у повітовому училищі в Богучарах. Після навчання в Харківській гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю, Федір Цицурін поступає в Харківський університет на медичний факультет. 1835 року він закінчує навчання в університеті з відзна­кою та зі званням лікаря першого класу. Після закінчення універ­ситету Федір Цицурін працює три роки в Харківській губернії. З 1839 року молодий лікар продовжує навчання в Дерптському університеті. Зауважимо, що Дерптський (Дорпат, Юр’їв, нині Тар­ту) університет існував з 1802 року, там студіювали багато українців. З кінця 1880 року тут діяла Українська студентська громада, голо­вою якої певний час був майбутній відомий історик права Микола Василенко…

В 1841 році Федір Цицурін отримує ступінь доктора медицини за успішно виконану роботу про черевний тиф. І вже того ж року його призначають викладачем на запланованому до відкриття медич­ному факультеті в Київському університеті Святого Володимира, Оскільки таке відкриття факультету дещо затягувалося (в основ­ному через відсутність відповідних приміщень), то Федора Степа­новича направляють для вдосконалення викладацької практики за програмок підготовки університетських викладачів за державний кошт у відрядження для стажування у найкращих терапевтичних клініках Німеччини, Франції, Австрії та Швейцарії. Молодий вче­ний поставився до цього завдання дуже сумлінно. Вивчав здобут­ки вчених в галузі терапії, паталогічної анатомії та семіотики (семіо­тика — вчення про ознаки хвороби, важлива складова діагностики). Отриманий досвід молодий науковець ретельно описує у звітах. Цей період наукової діяльності свідчить про велику цілеспрямо­ваність Федора Цицуріна на здобуття якнайбільше знань, а також про його велику працездатність. Звіти наповнені інформацією про

клініки, госпіталі, існуючі напрямки в медичній науці того часу, організацію педагогічного процесу за кордоном. Результати звітів були опубліковані в журналі Міністерства народної просвіти та “Російській медичній газеті”. На звітній лекції Цицуріна в Петер­бурзі у 1844 році серед відомих лікарів столиці був присутній і сам міністр народної просвіти, президент Петербурзької академії наук, граф Сергій Уваров. Лекція молодого вченого справила на міністра народної освіти якнайкраще враження, що і відіграло роль у при­значенні Цицуріна в Університет Святого Володимира безпосе­редньо ординарним професором на кафедрі терапевтичної клініки з семіотикою і в тимчасовому дорученні йому викладання приват­ної терапії в повному обсязі аж до призначення професора окре­мо на цю кафедру. Звичайно, це було визнання його як медика та викладача високого рівня. Він мав налагодити на новоствореному медичному факультеті весь навчальний процес, з чим Федір Сте­панович успішно впорався. Щодо викладання терапії (згідно зі ста­тутом про штати університету) окремо виділялася кафедра загаль­ної терапії з курсом лікарського красномовства, а кафедра семіо­тики об’єднувалася із терапевтичною клінікою. Отож, виконуючи поставлене перед ним завдання, Федір Степанович засновує у 1844 році першу кафедру терапії та відкриває в новозбудованому го­ловному корпусі університету терапевтичну клініку. Значних зу­силь потребувала підготовка курсу лекцій із загальної терапії та семіотики. На базі власного досвіду, отриманого ним в часі свого відрядження до європейських клінік, Федір Степанович пише “Вступ у курс приватної терапії, семіотики та клініки внутрішніх хвороб”, що є фундаментальною працею, актуальною і донині. Його лекції користувалися великою популярністю, він весь час підкрес­лював важливість ретельного збору клініко-анатомічних даних та фізикального обстеження пацієнта, що є визначальною базою ус­пішного лікувального процесу. Вчений наголошував: “Ніде так швидко не проявляється талант лікаря і ступінь освіченості, як у способі обстеження хворого”. Важливим новаторством стало зап­ровадження розтину померлих хворих з обов’язковим аналізом патологоанатомічних даних.

Багато зусиль вимагала від професора як організація кафедри терапії, так і завідування нею з 1844 по 1857 рік, а в 1847—1850 роках його було обрано ще й деканом медичного факультету. Він був одним із фундаторів університетської медичної бібліотеки. У 1847 році, у період епідемії холери в Києві, завідував тимчасо­вою спеціалізованою лікарнею, а досвід узагальнив у колективній монографії з професорами М. Козловим та О. Вальтером.

 

1849 року професор Цицурін був відряджений у південно-захід­ний край країни для дослідження хвороби скорбута (цинги), у 1852 році йому доручають дослідити особливості впливу на здоров’я робітників природних умов схилів Дніпра біля Ланцюгового мосту…

Неймовірно, як багато працював. Паралельно з викладацькою роботою він був лікар-консультантом студентської лікарні, інсти­туту шляхетних панянок, училища Левашової та 1-ої Київської гімназії. Він успішно лікував славетного професора В. Караваева й особисто наполіг у 1857 році на продовженні його лікування в Німечинні. Правильно проведене лікування повернуло здоров’я і вже 1859 року професор В. Караваєв повернувся до роботи (не тільки викладацької роботи, але й знову почав оперувати).

Професор Федір Цицурін був особисто знайомий зі своїм геніальним земляком Миколою Гоголем і лікував його. Він дбайли­во зберігав подарований письменником примірник “Мертвых душ” із дарчим надписом.

Звичайно, така праця вченого не могла бути не поміченою. Він був нагороджений трьома орденами (двома Св. Анни II ст. та Свя­того Володимира), медаллю, знаком Червоного Хреста’, грошовими винагородами. Водночас така напружена праця не могла не відби­тися на здоров’ї. Отож у квітні 1856 року його було відправлено терміном на 5 місяців на лікування та з науковою метою до Італії, Франції та Німеччини. Це дало можливість відновити сили і нако­пичити значний науковий матеріал стосовно впливу мінеральних вод та їх застосування для комплексного лікування внутрішніх патологій.

Повернувся професор др Києва з новими намірами вдоскона­лення лікувальної справи, але сталося не так, як мріялося. Стан медицини в Російській імперії вимагав особистостей, здатних фахо­во керувати та здійснювати реформи. В імперії час від часу виника­ли масові епідемічні захворювання, існувала проблема підготовки лікарів, на верхівці органу системи охорони здоров’я йшла боротьба між групами “російських” та “німецьких” лікарів. Отож 1857 року, під час перебування в Києві імператора Олександра II, він особи­сто призначив професора Федора Цицуріна Президентом Варшав­ської медично-хірургічної академії. Організаторські здібності вче­ного висунули його в ряд найвизначніших організаторів медицини Російської імперії. З 1861 року він стає неодмінним членом військо­во-медичного вченого комітету, у 1862—1867 рр. — директором медичного департаменту військового міністерства і, нарешті, у 1867—1882 рр. — Управителем придворної медичної частини. Зазначимо, що з 1865 року професор Цицурін був почесним лейб-медиком Імператорського двору… 1 березня 1881 року Федір Цицурін надавав невідкладну медичну допомогу смертельно пора­неному імператорові Олександру II (напад здійснили терористи- народовольці).

Аналіз життєвого шляху видатного вченого-лікаря, організато­ра медицини в Російській імперії у XIX ст. можна завершити сло­вами професора М. Дземана з його статті про Федора Цицуріна: “…перший київський професор-терапевт медичного факультету Київського університету Федір Степанович Цицурін був не тільки засновником кафедри терапії, основоположником системи викла­дання терапії, але й закладдав основи стрункої організації всієї медичної освіти, що базується на викладанні внутрішньої пато­логії. Він заснував плідну традицію викладання внутрішньої меди­цини в Імператорському університеті Святого Володимира на ос­нові інтеграції здобутків медичної науки в Європі та кращих її надбань у Російської імперії… Такий підхід і створив благодатний ґрунт для становлення київської школи терапевтів та фундамент для її розвитку в кінці XIX та на початку XX століття”.

Помер Федір Степанович 19 грудня (за н. ст.) 1895 року. Похо­ваний у Петербурзі.

Отже, в теперішній ситуації важливо якомога повніше повер­нути надбання цього етапу розвитку української медицини і внес­ку в цей процес видатного вченого медичної науки і талановитого організатора медицини в Російській імперії професора Федора Степановича Цицуріна.

Література:

  1. Дземан М. Родоначальник Київської школи терапевтів професор Федір Степанович Цицурін // Науковий вісник Національного ме­дичного університету ім. О. О. Богомольця. — Федір Степанович Цицурін: Погляд крізь сторіччя на постать першого київського про­фесора терапевта (частина І). — likar-praktic.kiev.ua // Прак­тикуючий лікар. — № 4. — 2013. — С. 106—115.
  2. Дземан М. Історичні передумови виникнення та становлення київ­ської школи терапевтів // Науковий вісник Національного медич­ного університету ім. О. О. Богомольца. — К., 2009. — № 3. — С. 198-209.
  3. Ганіткєвич Ярослав. Українські лікарі-вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи. — Львів, 2002. — 544 с.
  4. Енциклопедія українознавства / Гол. ред. проф. д-р. Володимир Кубійович. — Париж —Нью-Йорк: Молоде життя, 1984. — Т. 10. — С. 3684.

Шендеровський В. Засновник першої кафедри терапії //Нехай не гасне світ науки. Книга четверта. – К.:ВД “Простір”, 2017. – С.188-194.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *