This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

З КОГОРТИ ДОСТОЙНИКІВ

Презентация1З гордістю хочу зазначити, що Україна, будучи довгі віки бездержавною, все ж таки подарувала світові безліч видатних представників науки і культури. Можливо, в цьому є Божий знак нашої незнищенності. Адже в найтяжчі часи з’являлися особистості, які своїми світлими діяннями генерували віру у добро і майбутнє України. І хоч як вороги силкувалися знищити навіть прізвища
достойників, еліта жила, залишаючись чистою і святою перед народом. До когорти таких величних особистостей належить Олександр Черняхівський.

Олександр Черняхівський… Чи багато скаже вам сьогодні це ім’я? На жаль, небагато. Згадаємо, правда, що шляхетна україн­ська родина Черняхівських була відома своїм просвітництвом і служінням національній справі в кінці XIX — на початку XX сто­ліття. А коли захочемо дізнатися трохи більше з українських довід­ників недавнього минулого, нам також мало що вдасться, принаймні про Олександра Черняхівського там жодного рядка.

Гортаючи книгу Миколи Роженка й Едіт Богацької “Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства” (Київ, 1999), в розділі “Биковнянський некрополь “ворогів народу” УРСР 1921—41 років” читаю: “Черняхівський Олександр Григорович — професор Київ­ського медичного інституту, член президії медичної секції ВУАН, укладач російсько-українського медичного словника, літератор. На­родився 1869 року. Арештований 1929 року, засуджений у справі СВУ разом із дружиною, письменницею Людмилою Старицькою- Черняхівською, помер у місцях ув’язнення 1939 року. Реабілітова­ний 1989 року”. Коротка довідка про ще одне загублене життя діяча української науки. Я вирішив дізнатися більше про Олександра Черняхівського, оскільки публікацій про його дружину останніми роками можна було прочитати уже чимало.

І трапилася чи не єдина розвідка Юрія Хорунжого, що надруко­вана у журналі “Зона”, який видає Всеукраїнське товариство політ­в’язнів і репресованих. З неї дізнаємося про Черняхівського як про вченого, автора сотні наукових праць, як про великого патріо­та України і людину, що знала собі ціну.

* * *

Народився Черняхівський у 1869 році в селі Мазепинцях непо­далік Білої Церкви в родині священика. Це саме те село, де наро­дився український гетьман Іван Мазепа. У Григорія Черняхівсько­го загалом було троє синів, окрім Олександра, ще Михайло і Євген. І всі вони залишили свій слід у медичній науці. Завдяки батьковій підготовці Олександр здобуває середню освіту в київській гімназії, після чого навчається на медичному факультеті Київського універси­тету Святого Володимира. Вже тоді здібний і допитливий юнак проявляє себе у громадському житті — вступає до гуртка “Плеяда”.

“Плеяда”, як зазначає у своїй статті в УРЕ Федір Погребенник – це був літературний гурток української молоді, створений 1888 року у Києві. Верховодили в ньому Леся Українка і її брат Михай­ло Обачний (Косач). Зустрічі відбувалися у приватних помешкан­нях з участю М. Старицького, М. Лисенка, П. Косача. Члени “Пле­яди” обговорювали питання розвитку української літератури, влаш­товували конкурси, робили переклади з чужих мов (з Гайне, Дай­те, Беранже, Мольєра, Короленка). Підготовлені ними до друку три збірки — київська “Весна”, чернігівська “Десна” й одеська “Спілка” — було заборонено цензурою. “Плеяда” існувала до по­ловини 1893 року.

Справою перекладу захопився і Олександр Черняхівський — обрав поезію німецького поета і драматурга Шиллера. Консульту­вав літературного неофіта сам Михайло Старицький. Певно, що це і спричинилося до знайомства юнака з донькою Старицького Людмилою, також членкинею “Плеяди”. Молоді побралися 1896 року, дві протилежності — одна закохана у поезію, другий — у медицину.

Ще будучи студентом, Олександр Черняхівський починає писа­ти наукові розвідки, одну з них, “Нарис сучасного вчення про бак­терії”, друкує у львівському часописі “Зоря”, що виходив за редак­цією Івана Франка, низку інших медичних статей — у виданнях Наукового товариства ім. Т. Шевченка, за що і був удостоєний звання дійсного члена НТШ.

В кінці XIX століття подружжя Черняхівських відвідує Галичи­ну, де зустрічається з багатьма відомими українськими діячами культури: Михайлом Грушевським, Володимиром Шухевичем, Оль­гою Кобилянською, Іваном Трушем, Іваном Франком. 1900 року Олександр Черняхівський входить до Ради Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації.

Довідка з “Енциклопедії Українознавства” Володимира Кубійовича: “Загальна Українська Безпартійна Демократична Організа­ція” — нелегальна організація, заснована в Києві 1897 року з ініціа­тиви Олександра Кониського; об’єднувала українських діячів з київ­ської Старої Громади, членів “Братства Тарасівців”, полтавської, чернігівської, одеської та петербурзької громад… В 1900 році нара­ховувала понад 150 осіб, з 1901 року стала спілкою автономних громад і, крім культурницької, прийняла також політичну програ­му (національна автономія України, федеративна перебудова Росії); в 1904 році З.У.Б.Д.О. перетворилася на Українську Демократичну Партію… В 1904 році партія влилася в безпартійну організацію Товариство Українських Поступовців.., вела переважно видавничу діяльність, стимулювала кооперативний рух… Головними діячами були: Володимир Антонович, Житецький, Лисенко, Шраґ, Грушевський, Грінченко, … Черняхівський, Єфремов, Міхновський, Русов”.

1905 року подружжя Черняхівських їде до Баку, де Олександр працює якийсь час лікарем, бере активну участь у діяльності Ба­кинської української громади… Невдовзі повертаються до Києва, тут Черняхівський читає лекції на медичні теми, вступає до утво­реного Михайлом Грушевським Українського наукового товари­ства (входить до складу президії), ініціює запровадження матема­тично-природничої секції, друкує свої наукові розвідки у “Літературно-науковому віснику”, а 28 січня 1912 року Олександра Черняхівськово обирають секретарем УНТ на місце Івана Фещенка- Чопівського.

Головним завданням у діяльності медичної секції Олександр Черняхівський вважав утворення органу секції “Збірник Медич­ної секції УНТ в Києві” й вигірацювання медичної термінології.

Ось як пише про цей період своєї діяльності у товаристві сам Олександр Черняхівський у часописі “Україна” за січень 1929 року: “… Діяльність медичної секції Наукового Товариства і Спілки мо­лодих лікарів (тут він головував. — В. Ш.) так перемішується, що важко тепер їх розрізнити. Ми влаштовували лікарські з’їзди, органі­зували всеукраїнську спілку лікарів, видавали “Медичні вісті” — орган Спілки за редакцією Лукасевича”. Відразу почали виписува­ти карточки з літературних джерел, збирати народний матеріал. Секція видрукувала і розповсюдила кілька тисяч примірників відоз­ви до медичного персоналу всіх рівнів з проханням збирати ме­дичний матеріал із народних вуст. Було дуже багато зроблено, але на перешкоді виходу словника медичної термінології стала Перша світова війна. За рішенням УНТ від 28 червня 1917 року Олек­сандр Черняхівський став членом комісії з утворення народного університету і, незважаючи на перешкоди, домагається заснуван­ня медичного факультету в цьому університеті. Він згадував: “Я зустрів велику підтримку в моїх домаганнях з боку професора Пав- луцького, за що я йому дуже вдячний, і в той час, коли професор Павлуцький заступив ректора, ми провели в раді університету по­станову про заснування медичного факультету…”

31 червня 1921 року Українське наукове товариство злилося з Українською Академією наук і його медична секція стала медич­ною секцією при Академії наук. На голову було обрано Олександ­ра Черняхівського… А паралельно з організаційною діяльністю Чер­няхівський багато творить і на науковій ниві. 1920 року він перекла­дає з німецької на українську підручник з ембріології. Від 1919-го по 1929 рік очолює кафедру гістології та ембріології Київського медичного інституту, а ще працює в Інституті патологоанатоми.

Одночасно він був головою медичної секції інституту, медичної секції Всеукраїнської Академії наук, згодом розгромленої за “спра­вою СВУ”. Мав звання професора, обирався членом Президії ВУАН.

1926 року Олександр Черняхівський від’їздить до Берліна задля наукової праці, але невдовзі, 1929 року, повертається на Батьків­щину. Саме в цей час ГПУ “розкручує” “справу Спілки визволен­ня України”, спрямовану проти української інтелігенції. Не оми­нула гірка “чаша сія” і родини Черняхівських. Першим з родини арештовують його — 27 грудня, а 15 січня 1930 року — дружину Людмилу Старицьку-Черняхівську. Їх везуть до Харкова, де слідчі готують показовий судовий процес у “справі СВУ”.

Цитуємо з розвідки Юрія Хорунжого: “Олександра Черняхів­ського звинувачують: а) був членом Спілки Визволення України; б) організовував і керував групою СВУ у медичній секції Всеукраїн­ської Академії наук; в) виконував доручення центру СВУ щодо зв’язку і обопільної інформації СВУ з контрреволюційними емігрантськими організаціями, використовуючи для цього наукові відрядження”. “Громадський” обвинувач Панас Любченко вима­гав підсудному смертної кари. “Пролетарський суд” трохи змило­ стивився і засудив подружжя Черняхівських до 5-ти років пора­ження у правах кожного…

Можливо, через їхній похилий вік Черняхівських було випуще­но на “волю”, а фактично заслано до міста Сталі но (нині Донецьк), де вони й перебували до 1935 року. Коли повернулися до Києва, то їхня квартира (тепер вулиця Олеся Гончара, 31) виявилася “ущіль­неною” політруком Худовським… Здавалося можна було витерпі­ти і нестатки, і пораження у правах, але 8 січня 1938 року — новий страшний удар долі: київськими органами НКВС заарештовано улюблену й єдину доньку Вероніку Черняхівську.

Згадаємо про неї також.

Вероніка вільно володіла німецькою, французькою, англійською, іспанською, перекладала Еміля Золя й інших зарубіжних класиків. Вродлива, розумна, талановита, високоінтелігентна…

Батько брав її референткою у своє зарубіжне відрядження. Там вона вийшла заміж за іноземця, а це не прощалося. За фахом вона була інженером-економістом.

Хоча шлюб був нетривким й вона повернулася з батьком в Ук­раїну, їй було інкриміновано звинувачення у шпигунстві. Батьки б’ють в усі дзвони, але ніщо не допомогло. Навіть принизливі лис­ти батьків з проханнями до захисника народу Сталіна, Ворошило­ва та інших державних можновладців не врятували Вероніку Чер­няхівську від знищення страшними жорнами репресій. Арештова­на 1929 року за … належність до СВУ. Арештована вдруге 8 січня 1938 року за “контрреволюційну та шпигунську діяльність”, засу­джена 21 вересня, розстріляна 22 вересня 1938 року у Києві. Реа­білітована 1989 року. З КДБ УРСР надійшла офіційна відповідь, що відомостей про місце поховацня Черняхівської В. О. немає й вста­новити його за давністю літ неможливо, а СБУ висловила припу­щення, що, можливо, місцем її поховання є Биківня. Ото і все.

А нещасних батьків ще довго дуритимуть, що їхню дочку виве­зено до одного із таборів. І мати, Людмила Черняхівська, полишає хворого чоловіка, їде пізньої осені 1939 року до Сибіру. Але все марно. Пошуки нічого не дають, і стара жінка повертається до Києва. Олександр Черняхівський не витримує цього удару долі і 21 грудня 1939 року помирає. Поховано вченого на Байковому цвин­тарі.

Дружина встигла поставити чоловікові надгробок, на якому викарбувано напис: “Професор О. Черняхівський (1869—1939). Радість, щастя, життя моє”. Далі цитата німецькою мовою з “Фау­ста” Гете. У перекладі Миколи Лукаша ці рядки звучать так:

“… Поки живе він на землі,

Хто йде вперед, той завше блудить”.

Отож знищено дочку, доведено до смерті чоловіка. Але не забу­вають органи і Людмилу Черняхівську. Ще б пак! Письменниця, автор драми “Іван Мазепа”, господиня літературного салону у яко­му любили бувати Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Валеріян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович (на той час усі вже репресовані — ростріляні, заслані) та інші діячі культури.

Її заарештували 20 липня 1941 року (вже місяць як ішла війна), відправили до концтабору у далекий Казахстан. Дорогою Людми­ла Черняхівська помирає в “столипінському” вагоні, і де її могила, ніхто і досі не знає…

Ось така трагічна доля однієї родини, трьох рідних людей, які жили Україною і прагнули її розквіту і добра. І нехай цей спомин про Олександра Черняхівського буде квіткою нашої пам’яті на безіменні могили його дружини й доньки.

Література:

1.     Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. проф. д-р В. Кубійович.

—  Молоде життя, 1984. — Т. 10. — С. 3735.

2.     Роженко М., Богацька Е. Сосни Биківні свідчать: злочин проти люд­ства. — К.: Український Центр духовної культури, 1999. — 566 с.

3. Хорунжий Ю. Олександр Черняхівський // Зона. — 2000. — № 14. С. 12-28.      

З когорти достойних //Шендеровський В. Нехай не згасне світ науки. Книга друга/За ред. Е. Бабичук/Василь Шендеровський.-К.: Рада, 2006.- С.287-293.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *