Віртуальний мистецький екскурс “Талант з піднебесних Карпат”/95років від дня народження відомого художника Опанаса Заливахи/

16508171_1341223262590043_1576606296840481759_n-768x504Опанас Заливаха для багатьох став майже міфом. З цим прізвищем пов’язана одна з найдраматичніших і найвеличніших сторінок національної історії минулого століття. Художник, шістдесятник, політв’язень. Його імя, як і творчість вже давно стало легендою.Він народився на Харківщині, виріс на Далекому Сході, навчався в Самарканді та Ленінграді, працював у Тюмені. Коли відчув себе українцем, намагався ним бути – без обмежень. Але система була проти…

zalyvaha_b3f42_a41c333f31efd8e9c801855fc40fd6ca_b3f42_resize_free_960Офіційна біографія Опанаса Заливахи починається так: він народився в селі Гусинка Куп’янського району 26 листопада 1925 року. Якщо місце народження цілком правильне, то дату йому «встановили», як він сам розповідав, уже коли він виріс і пішов до військкомату. Дитинство в нього видалось непростим. Йому було всього 6 років, коли в Україні почався голодомор. Ті страшні картини назавжди закарбувалися в дитячій пам’яті: «Я, пам’ятаю, тоді ходив у ясла. Іду вулицею в ясла – то так метрів п’ятсот. Тини, під тинами люди. Дехто сидить, дехто лежить, дехто ворушиться. Повертаюся з ясел, дивлюся – вже ті люди лежать, уже не ворушаться».

 

chi-bude-sud.-chi-bude-kara.-1964.-linogravyura

                                     “Чи буде суд, чи буде кара?” Ліногравюра, 1964 р.

Щоб вижити, батько вирішив вивезти родину на Далекій Схід – там були якісь родичі. Він був вмілим столяром і придумав план втечі. «Нас із села, звичайно, не випускали. – згадував згодом Заливаха. – Я дивився, як батько робив два двосімейні вулики начальству села. Він зробив ці вулики, віддав їх начальству, і нас випустили… Нам дали підводу, ми вклалися – я, Микола і Віра, і поїхали до станції. То кілометрів чотири від села. Там дочекалися потяга і – вйо!»

Дорога до нового місця виявилась складною: довелося жебракувати, бо родині не було чого їсти. Хлопець мало не помер від запалення легенів – його дивом урятував якийсь китаєць. Сім’я оселилась в Лісозаводську Уссурійського краю. Батько працював ковалем і столяром. Панас ходив до школи й починав потроху малювати. Він навчався у восьмому класі, коли батько одного разу підібрав на вулиці кольоровий аркуш паперу, а там – «Правила приема в художественное училище». Він приніс додому й віддав сину. Там були адреси художніх училищ країни, і хлопчик обрав найближче, у Благовещенську. Він вступив туди в 1941 році. Але почалась війна, через кілька місяців училище закрили, й Опанас перебрався спочатку в Іркутськ, а потім, дізнавшись, що в Самарканд евакуювали Ленінградську художню школу Академії мистецтв, поїхав туди. Він більше ніколи не побачив матір – вона померла у 1943 році. Разом зі школою Панас опинився спочатку в Загорську під Москвою, а потім – у Ленінграді.

Шлях до диплома та самого себе

1946 рік. Опанас Заливаха – студент першого курсу Академії мистецтв. Здавалося, мрія здійснилася – він от-от стане художником. А через рік його виключили – за поведінку, не гідну звання радянського студента: хлопець не пішов на зустріч з якимось адміралом, якого висували в депутати Верховної Ради СРСР. Байдужий до всього, що було пов’язано з політикою (він не був ні піонером, ні комсомольцем), Опанас й гадки не мав, що це – «вовчий квиток»: відновитися в Академії він зміг тільки у 1955 році. За ці вісім років він устиг попрацювати муляром на будівництві, закінчити Ленінградське художньо-педагогічне училище, працював у Калінінградському худфонді. Диплом він отримав тільки у 1960 році.

Vitrazh

Але саме під час навчання сталося те, що перевернуло свідомість і життя Опанаса Заливахи. Згодом він згадував: «Були чехи, поляки, німці, китайці. І якось чешка Власта питає: «Панас, а ты кто по национальности, какое у тебя искусство, какая у тебя культура? Вот мы, чехи, мыслим так, албанцы так… А ты, Панас, откуда? Ты русский?» Я задумався: хто я є? Та й кажу: «Ні, я українець». – «Ну, а что ты скажешь об украинском?» – А я нічого не знаю. То мене перевернуло, і я став шукати своє коріння. Пізніше, коли закінчував навчання, я був на практиці спочатку у Львові, а потім поїхав на Гуцульщину… Я вперше побачив гуцульське українське життя. …Я задивлявся на тих людей, думав: ти дивися, скільки я втратив! Я відірваний був, як той листок».

На Галичині у Заливахи відбулося пробудження національної свідомості, любові до українського, що якраз збіглося з тимчасовим відродженням національної культури в Україні, спричиненої “Хрущовською відлигою”. Художнику вдалось навіть організувати невелику виставку. Заливаха часто приїздить у Київ, де знайомиться з іншими шістдесятниками – Іваном Світличним, Аллою Горською та іншими. Відвідує Клуб Творчої Молоді, де збирались його однодумці.

pamyati-a.-gorsykoi.-1980-i-rr.-polotno-oliya

                                                                               Пам’яті Алли Горської

Вийшовши на волю у 1970 році, з “малої” у “велику” зону, як називали тоді радянський союз шістдесятники, Заливаха бере участь у похороні Алли Горської, зухвало вбитої в кінці осені того ж року. Жахливі речі творились не лише по той бік ґрат. Художник перебував перед адміністративним наглядом, вдома неодноразово відбувались обшуки. Але великою радістю була можливість малювати.

Табори й весь тиск радянської системи не зламали Опанаса Заливаху. Усвідомивши себе українцем, він вже не зійшов із цього шляху ні в творчості, ні в життєвих переконаннях.

Тільки наприкінці 80-х, коли радянський режим доживав останні роки, до Заливахи нарешті прийшло заслужене визнання. Зокрема його роботи виставлялись на персональних виставках в Івано-Франківську, Львові, Києві, ба навіть за кордоном – Торонто, Лондон та Нью-Йорк.

За незалежної України займався активною просвітницькою діяльністю, плекав відродження національної свідомості.

Дуже скромний, як згадують його друзі, і попри це надзвичайно сміливий та справедливий, не боявся називати речі своїми іменами, різко засуджував будь-яку несправедливість з боку радянської влади. У 1989 році – лавреат премії ім. В. Стуса, а у 1995 році, вже за незалежності отримав премію ім. Тараса Шевченка – чий образ Заливаха неодноразово використовував у своїй творчості. У квітні 2007 року вже у рідному Івано-Франківську зупинилось серце видатного митця. В історії Заливаха залишився чудовим художником із твердою національною позицією.

                                                                     dvoye

Dinastiya

Grigoriy-Skovoroda-768x1985

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *