This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

Церква святого Архистратига Михаїла

ХРАМ, СПЛАНОВАНИЙ У ВІДНІ

Цю Господню обитель розробляли для Коломиї у Відні. Пер­шоосновою споруди, як знаємо, є підмурівок, фундамент. Ось і цей могутній мур з контрафорсами укріплено рукотворним зем­ляним насипом та воздвигнуто на залишках середньовічних обо­ронних бастіонів, на яких до 1788 р. стояв монастир отців-домі- ніканців. Ще донедавна верхній шар пагорба встеляли обвуглені кістки, окрушини вжиткових речей, прикраси та монети. А до середини XX ст. майдан біля церкви, наче відлуння про латинсь­кий кляштор, називали “домініканським пляцем”.

“Русская рада” від 1 червня 1902 р. стверджує: “… церква ґродська матерпа будована з великими труднощами та перешко­дами. Її зачали закладати ще за часів панщизняних, біля року 1838-го, – плани її зроблені у Відні.Не знати якого вона стилю, бо одна єї часть візантійська, а друга, ніби то готицька ”.

1855 року на місці давнього домініканського монастиря ви­муровано з цегли новий собор, що стало можливим за активно­го сприяння тодішнього пароха, байкаря, публіциста і культур­но-громадського діяча Луки Данькевича. Парохіально-матірна церква поступово набирала звичного для нас вигляду. Як не див­но, левову часту в побудову української святині вніс етнічний австрієць Рудольф Курцвайль – бурмістр тодішньої Коломиї, меценат і власник довколишніх посілостей. Церква святого ар­хистратига Михайла була вибудована року Божого 1864-го. Але вже в ті часи газети б’ють тривогу, що каміння в мурах розсу­вається, а сам храм здалося б обперезати залізними прутами. У незавершених храмових стінах розквартирувалися військовики.

У 100.000 ринських обійшовся громаді новий проектний кошторис добудови. Той, хто мав воли або коні, мусив відпра­цювати тиждень на будові церкви. Авторові цих рядків з розпо­відей старожилів відомо, приміром, що кожен з дятьковецьких людей працював тут по 40 днів. А парох Іван Озаркевич двічі добирався возом аж до столиці імперії Відня, аби особисто від цісаря одержати дозвіл на швидше
завершення богоугодної справи.

Незвичний, зате елегантний і сміливий вигляд має один із проектів львівських архітекторів, з високо піднятою на колонах центральною банею, на кшталт базиліки святого Петра в Римі. За однією з версій, від неї відмовилися через те, що на проїжджій частині вулиці прокладали залізничну колію і вібрація потяга могла спрн чинитися до повільної руйнації. Собор ще був на стадії довер шення, а в його стінах уже зорганізувалося святомихайлівськс братство, метою якого було виховання братчиків у дусі релігій­ної моралі. їхні пожертви, що надходили до церковної каси, ви­користовувалися на утримання храму, на влаштування виставок та імпрез, на матеріальну допомогу членам братства, на ство­рення гуманітарних інституцій, себто забезпечення бібліотекою, друкарнею. Чи не найдавнішою письмовою пам’яткою було ко­ломийське “писане” Євангеліє з XIV ст. Про нього згадував у своїх дослідженнях Михайло Грушевський. При описі церков­них візитацій 1745 року знайшлися сліди існування цього книж­кового раритету, створеного ченцями Унівської та Львівської братських друкарень при Успенському соборі. На жаль, сліди перебування цього й інших українських церковних стародруків втрачено.

Після урочистого посвячення 6 серпня 1871 р. найбільший храм міста відчинив свої масивні дубові двері для мирян. Почи­наючи від 1878 р. церквою відали отець-настоятель і два коопе­ратори. Як то завше буває, опоряджувальні роботи навіть після відкриття церкви тривали довго, протягом 1885-1892 років. Ча­стину розписів у кілька етапів здійснював викладач гончарної школи Станіслав-Мечислав Дубіцький. Тоді виконано образи Христа Благословляючого, св. княгині Ольги, св. Кирила і Meфодія, чотирьох євангелистів… Відтак церква поєднала в собі музей і святиню нашої культури, де зібрано пречудові зразки українського релігійного живопису Корнила Устияновича, Тео- філа Копистинського, Северина Дачинського, Ярослава Лука- вецького. Останній створив образ розіпнутого Христа, схилено­го над чашею: “За всіх вас…”, він розміщений при вході зліва, копія зберігалась у помешканні родини Вонсулів, що на розі ву­лиць Міцкевича і Замкової. Щодо Устияновича, то після здо­буття освіти у Віденській академії мистецтв він розпочав працю над розписом іконостасу та образів. Однак більшості робіт ма­ляра, на превеликий жаль, уже немає, деякі невдало реставро­вані, зостався лише самотній “Сіяч” над різьбленою з дерева ка- зальницею-амвоном. Полотно насичене символами, запозичени­ми з Біблії, на другому плані море, вітрильник. В інтер’єрі ва­бить око дивної краси золочена деревопластика іконостасу ро­боти різьбяра Юрка Морозенка з Закарпаття. 300 золотих ринсь- ких пожертвував на його виготовлення 1912 року майбутній імпе­ратор Карло Франц Йосиф, який тоді служив при коломийських драґунах.

Угорець О. Міклош на плафоні вівтаря залишив нам у спа­док власне бачення “Таємної вечері”, надавши апостолам про­стих селянських рис. 1926 року це монументальне творіння рес­таврував поляк Адольф Оржеховський, про що свідчить його підпис. Над настінними розписами небесних покровителів у церкві святого Михайла працював поляк, викладач рисунка в гончарній школі Валеріян Крицінський. Майже без змін дійшли до нас зображення ангельських хорів на склепінні головної цер­ковної нави, виконані згідно з канонами східного обряду. Зго­дом їхні репродукції побачили світ на чорно-білих поштових картках, які масовим тиражем видавали аж у Празі. Співставля- ючи їх з сучасним варіантом, можемо бачити велику різницю не на користь останнього. І тільки вірний своєму образу архистра­тиг Михаїл незмінно займає в храмі належне місце – у правобічній ніші центрального склепіння, на тетраподі, і нарешті гордо здіймається над вівтарем у захрестії. Для здійснення цього архі­тектурного проекту церковна “двадцятка” змушена була розум­но розподіляти народні пожертви. “Замість паправи даху й стіп, 1901 року церковне братство Святомихайлівського храму вибу­дувало залізну, ковану огорожу, яка коштувала 4000 зол. ринсь- ких”, – писала “Русская Рада” за 1902 рік. Цю огорожу, причому доволі капітальну, встановлено було частково, себто не довкола церкви, як би того хотілося, а тільки від головного фасаду. Так вона залишилася й до наших днів. Сякий-такий дротяний пар­кан вздовж косогору вулиці Ярославського (тепер Андрея Шеп- тицького) з’явився наприкінці 1960-х, аби траву не витолочува­ли діти з сусідніх кварталів.

До згаданого 1901 року на парохії служив священноієрей, почесний крилошанин, декан і настоятель коломийського при­ходу о. Іван Коблянський. З його ініціативи створено братство св. архистратига Михайла. Народився всечесніший отець у с.Де- беславцях 14 червня 1818 р., помер 6 жовтня 1901 р., похований біля старої церкви на Монастирку. Ненадовго перебрав паро- хію о. Григорій Хомишин, у майбутньому хіротонізований на єпископа Станіславівського, мученик віри і церкви. Цей новий парох був автором книжок “Пам’ятка із Мая” та “Пісні до слад- чайшого Господа нашого Ісуса Христа”

Під час російської окупації з головного уніатського храму було забрано не тільки дзвони, але й мідну покрівлю. Натомість росіяни від листопада 1916-го видавали щомісячно на церковні потреби по 15 пляшок білого вина. Сімдесят і сім серпантинних дубових сходинок необхідно здолати, щоб піднятися до найви­щої точки. Чотири благовісти під банею встановили лише 1923 року. На зовнішньому цоколі напис: “Ризница” Самбор генераль­ное заступничество отливарни дзвонов Карля Швабе в Бялой”. Монтаж відбувався під орудою коваля Михайла Рубича, за що коваль був удостоєний честі називатися “хрещеним батьком” коломийських церковних дзвонів. Найбільших розмірів дзвін назвали Михаїл, про що засвідчує його “натільна метрика”. За дзвінкий мажорний голосок найменший нарекли Андрійчиком. Звідси відкривається вид на сусідню вежу зі старим годиннико­вим механізмом. Аби дістатися туди, треба відчинити низенькі дверцята з виписаною на них загадковою датою: “1883”. За ними все свідчить про те, що сюди протягом довшого часу ніхто особ­ливо не навідувався, хіба що голуби, які в гніздах власної ко­лонії мирно висиджують потомство. Масивний маятник годин­ника зупинив свій хід. Новітні коломийські меценати, де ви?!

Олександрові Русину судилося бути останнім греко-католицьким настоятелем храму святого Михайла. Після псевдо собору року 1946-го він за порадою вищого духівництва змуше­ний був “підписати” російське православ’я. Без активної участі цього свідомого релігійного діяча, довголітнього коломийсько­го декана не обходилася жодна подія в місті впродовж відносно­го міжвоєнного затишшя. Це завдяки йому коломийські сироти і діти незаможних городян були прилаштовані в “захоронки” під опіку монахинь чину святого Василія Великого. Один з тих осідків досі стоїть на вулиці О. Довбуша, в ньому тепер геріат­ричний пансіонат. Тоді, у міжвоєнний період, за ініціативи отця- декана споруджено добротну муровану каплицю. Над входом – рельєфне зображення Богородиці з дитям, під ним напис: “Се є матір твоя”. В радянський час ліпнину демонтували, а саму кап­лицю перепрофілювали під медичну бухгалтерію, яка проісну­вала до часів проголошення української незалежності.

1944-го мої родичі покидали село Іллінці, де тимчасово пе­ребували евакуацію. Уже на рідній коломийській землі вони відкопували на городі біля помешкання заховані образи, загор­нуті в стару верету, тарелі з Францом Иосифом, дрібне начиння. У місті починалася масова мобілізація. З просуванням радянсь­кого війська на захід заможні коломийські родини призовників приносили “воти” – пожертву до Святомихайлівської церкви за щасливе повернення дітей з фронту. Для цього було виставлено вузьку скриньку, де на чорному оксамиті виблискували перстені й ланцюжки. Уже перед радянським наступом на місто навпро­ти церковних дверей снарядом було вбито німецького вояка, якого в поспіху поховали на протилежному боці вулиці. А на церковній стіні справа від входу ще довго залишався слід від ви­буху.

Настав “чорний березень” 1946-го. Так званий Львівський собор заборонив Українську Греко-Католицьку Церкву. Насто­ятель храму о. Русин і паламар одержали попередження від вла­ди не використовувати дзвони, мовляв, від них багато галасу. Над церквою зависла загроза закриття. Тоді ж зникли й коштов­ності. А у високих кабінетах задумували перепрофілювати куль­тове приміщення під склади. 11 жовтня 1955 р. десятки тисяч містян в супроводі 29-ти священиків відпроваджували в остан­ню путь свого душпастиря Олександра Русина.

Після смерті декана Русина в головному храмі міста став правити уродженець Буковини, православний парох С. Білинсь- кий, якого містяни так і не визнали.

Треба віддати належне багатолітній керівничці церковного хору Емілії Маціборко, яка переконала хористів, аби ті не пере­ставали ходити на репетиції. Члени церковного комітету розда­ли по сусідах і родині на тимчасове збереження найцінніші куль­тові атрибути, які тим чи іншим чином відрізнялися від право­славних Московського патріархату: фани, розп’яття, літерату-

РУ-                                                                                                  ^

Тяжкий хрест упав на коломийське духівництво. Були заа­рештовані й вислані в табори Казахстану сотрудник о. М. Суля- тицький, о. М. Решетилович, о. В. Тимощук, о. М. Кисіль. Отця Миколу Вонсуля заарештовували двічі, але й цього червоним окупантам виявилося замало – 1974-го його знайшли вбитим у рідній оселі.

Ти стільки зпасш, стільки бачив бід,

Тут кожен каміньтайна заніміла.

До тебе йтиму я крізь сотні літ,

Святий соборе архистратига Михаїла.

Нагірний В. Недавні історії давнього міста.- Коломия: Вік, 2011.- С.215-220.
tserkva1

tserkva3

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *