«Пливуть мої слова з глибин душі таємних» літературна ретроспектива

144048706_2889563571276281_972012241983580473_o

21 січня минуло 140 років від дня народження Мелетія Кічури – талановитого письменника, доля якого тісно пов’язана з нашим містом . Він пройшов за недовге, вкорочене тодішньою системою життя, складні дороги, до яких простував численними стежками пошуку правди і справедливості.

Кічура Мелетій Омелянович народився 21 січня 1881 р. у с. Носові Бережанського повіту на Тернопіллі, у багатодітній священничій сім’ї. Дитинство Мелетія пройшло в рідному селі на берегах повільної, рівнинної річки Золота Липа – лівої притоки Дністра.

Та я родився там, де Черемош і Сян,

Де поміж вербами розкинулись оселі,

Як плісняві гриби, глухі та невеселі.

На освітянській дорозі М. Кічури була сільська школа, Львівська ґімназія, де він  у студентському тижневику «Праця і згода» робив перші поетичні спроби, Віденський    і Львівський університети.

Власне, студентські роки стали тією світоглядною платформою, на якій він стояв усе своє свідоме, хоча й недовге у часі життя. Найзмістовнішою і найвищою ідеологічною константою життєдіяльності М.Кічури було служіння національній ідеї, Україні. Так, ще 13 липня 1899 р. він на студентському вічі палко відстоював задум заснування у Львові українського університету; у різний спосіб виступав проти соціально- національних утисків Австро-Угорської монархії. 1908 р. Мелетій Кічура як довірена особа Василя Стефаника чимало долучив свого хисту і авторитету, аби той переміг на виборах до австрійського парламенту.

Невиправдані сподівання на зміни  змушують М. Кічуру повернутися до Відня і продовжити там навчання на юридичному факультеті.

1910 р. український письменник Богдан Лепкий  допомагає Мелетію у виході його першої  авторської збірки поезій в стилі модерн «Без керми. Строфи». Збірка вийшла в українській накладні Володимира Кушніра в Кракові.

Ще в 1909 р. Мелетій познайомився із коломиянкою Марією Глинською, студенткою філологічного факультету Віденського університету. Цього ж року обоє приїздять

на канікули до її батьків.  1910 р. Мелетій закінчує навчання та одружується з Марією.

Сім’я переїздить на постійне місце проживання до Коломиї.

143604731_2889563784609593_2625641099494775870_o

Звідси, з коломийського порогу, Мелетій з дружиною вирушали в пізнавально-етнографічні подорожі Карпатами, побували в дальніх: Жаб’є (Верховина), Буркуті, Головах, Акрешорах, Косові, Княждворі. Вивчали звичаєво-обрядову культуру гуцулів, записували найдавніші зразки усної поетичної творчості народу. Чари природи, знання з історії краю – усе це загалом вихлюпнулося на папір поетичними рядками.

Яка меланхолійна тиха ніч,144556060_2889563947942910_3622702528622745363_o

 

Ту-й-тамки пес забреше біля хати,

Зірки горять і кануть у глибінь,

Півсонні квіти ронять аромати.

 

Враз скрипнули дубові ворота,

Хтось вийшов в сад і задрижали віти,

Обсипалась роса і стиха над селом

Злунав – поплив тужливий звук трембіти.

 

У Коломиї  М. Кічура був у тісному контакті з передовою інтелігенцією міста, з учнями самоосвітніх гуртків й викладачами української ґімназіїї, серед яких було багато визначних письменників та поетів: Мирослав Ірчан, Марко Черемшина, Лесь Мартовичем, Василь Стефаник. Поета поєднували добрі стосунки з Кирилом Трильовським, Левком Бачинським. До Коломиї неодноразово приїздив Іван Франко, якого М. Кічура слухав у 1912 р., коли той читав свою поему «Мойсей». Цього ж року у Коломиї відбулася виставка художніх полотен Ярослава Пстрака, до якої також долучився М. Кічура. У спогадах сучасників є згадки про захоплення письменника «Гуцульським театром» Гната Хоткевича.

Не маючи власних коштів на відкриття адвокатської контори, М. Кічура вирішує

працювати адвокатом у правничій конторі В. Ганкевича. Заощаджені гроші віддає на будівництво «Народного дому» та підтримку «Коломийського Бояну».

Уже на той час М. Кічура стає відомим письменником. Відомо, що його ліричні твори  покладені на музику. Є друковані ноти композитора П. Сениці на вірші «Шумить безлистий бір», «Останній промінь згас», «Зрубали гай».

Великою втіхою для М. Кічури був вихід у Коломиї в 1913 р. другої збірки його поезій «Tempi passati» («Минулі часи»).

Та творчу працю поета  перериває  Перша світова війна, Мелетія мобілізували до цісарської армії. Під час чергового протистояння в Карпатах 17 грудня 1914-го він потрапив у російський полон.

Між лави просвистіло, мов лезо різака,

І впав стрілець – три кулі прошибло юнака.

Упав стрілець на ходу, в руках ще теплий кріс;

Наш полк ішов у наступ на протилежний ліс.

 

Упав стрілець, і хоч би хто оком кинув вбік,

Мов виплеснув краплину розбурханий потік.

І, може, може, тільки в далекому селі

В цей мент чиїсь очиці спинились на ріллі.

І вбачили – ой, леле! ( так бачать уві сні) –

Улюблене обличчя у крові –  в борозні.

Мелетій Кічура пройшов через колючі дроти Першої світової, спізнав тортури російського полону у Томській та Омській губерніях, звідки йому пощастило вирватися аж в січні 1918, цього ж року він переїздить до Києва.

Війна назавжди відірвала М. Кічуру від його сім’ї. У Коломиї залишилася дружина та дві дочки Ксенія та Тетяна. У лютому 1919 р. Мелетій Омелянович нелегально повертається до Коломиї, щоб побачитися з родиною. Зі спогадів дочки Тетяни дізнаємося, що саме в цей час вона вперше побачила свого батька. Але гостювання було недовгим – Мелетій Омелянович змушений був повертатися до Києва. 1928 року сюди, вперше після довгих літ розлуки, приїхали найрідніші для нього люди – дружина і донька Ксенія. Після довготривалих клопотань Марія Глинська-Кічура  нарешті одержала дозвіл на місячне перебування в столиці радянської України.

144106307_2889564317942873_3296418856325939242_o

Війна назавжди відірвала М. Кічуру від його сім’ї. У Коломиї залишилася дружина та дві дочки Ксенія та Тетяна. У лютому 1919 р. Мелетій Омелянович нелегально повертається до Коломиї, щоб побачитися з родиною. Зі спогадів дочки Тетяни дізнаємося, що саме в цей час вона вперше побачила свого батька. Але гостювання було недовгим – Мелетій Омелянович змушений був повертатися до Києва. 1928 року сюди, вперше після довгих літ розлуки, приїхали найрідніші для нього люди – дружина і донька Ксенія. Після довготривалих клопотань Марія Глинська-Кічура  нарешті одержала дозвіл на місячне перебування в столиці радянської України.

Київський період – це праця в редакціях різних періодичних видань, завідування  канцелярією Української академії мистецтв, викладання німецької мови в художньому інституті, редагування альманаху «Руку братам» , потужна поетична, публіцистична й перекладацька робота. Він був справжнім поліглотом – вільно володів німецькою, російською, французькою, польською, чеською, словацькою мовами, а також есперанто, яку вивчав ще в Коломиї завдяки засновникові есперантського руху в Галичині Орестові Кузьмі.

У той київський період  вийшли нові збірки віршів М. Кічури: «На старті», «Відблиски криці», «Останні могікани», «Напередодні».

На початку 30-х рр. М. Кічура потрапив в опалу і був репресований  за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві та приналежності до УВО (Українська військова організація). За постановою судової «трійки» 9 травня 1933 року його було засуджено на 10 років концтаборів. Та 1937 р., в час нової хвилі репресій, справа «націоналіста» М. Кічури була переглянута і він отримав розстрільний строк. Покарання відбував у таборах ГУЛАГу, працював у шахтах Колими. Помер 3 березня 1938 року в Сибіру. Реабілітований посмертно 1989 року.

143574557_2889564524609519_7735529996881951679_o

Цій непересічній людині, яка на довгі десятиліття була забута, присвячена хронікально-документальна повість-есе «Дві долі одного життя», яку упорядкував коломийський краєзнавець Василь Нагірний.

З аналізом творчої спадщини та окремими поезіями письменника ви зможете ознайомитись в розділі книги  Володимира Качкана «Хай святиться ім’я твоє» – «Я родився там, де Черемош і Сян»

Джерела:

Кічура Мелетій. Енциклопедія українознавства . – Київ, 1996 . – Т. 3. – С. 1042.

Нагірний В. Дві долі одного життя: хронікально- документальна повість-есе/ Василь Нагірний. – Івано-Франківськ: НАІР, 2016 . – 112 с.

Васильчук М. Профілі / Микола Васильчук. – Коломия: Вік. – 2012. – С. 122 – 135.

Васильчук М. Силуети / Микола Васильчук. – Коломия: Вік. – 2006 . –  С. 6.

Качкан В. Я родився там, де Черемош і Сян / Володимир Качкан // Хай святиться ім’я твоє.

Кн. 6-7. – С. 478 – 496.

Романюк І. «Немов лавина з гір…» (до 100-річчя з дня народження Мелетія Кічури) / Іван Романюк // Червоний прапор. – 1981. – 13 бер.

                                                                                          Підготувала  методист Л.Жолоб.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *