Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

Історична довідка

Історія Коломиї сягає в глибину тисячоліть. На околицях сучасного міста археологи виявили пам’ятки трипільської культури, якій понад 6 тис. літ. Коломия належить до найдавніших українських міст. Перша літописна згадка — 1241 р. Походження назви міста пов’язують з племенами білих хорватів. Саме Коломию асоціюють з коломийкою — одним з найдавніших пісенних жанрів і суто національною віршованою формою.

Археологічні пам’ятки міста належать до різних історичних епох. Припускають, що вже в середині XII ст. тут височіла фортеця.

.8199452image002

У середині XIV ст. внаслідок удільної роздробленості галицькі землі захопила Польща. На замовлення нових володарів добиралися кольори першого міського герба. Переважно їхні інтереси захищало надане містові в 1405 р. Магдебурзьке право. Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому березі річки Чорного потоку, коломийці поступово освоїли південний кут міста аж до берегів Пруту, розбудувалися на схід і захід.

Містові надали низку важливих привілеїв, що сприяло його економічному зміцненню, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Покуття й Гуцульщина з центром у Коломиї стояли на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і постійно були ареною міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, об’єктом меркантильних інтересів. У 1411 р. місто з усім Покуттям поляки продали на 25 років молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З цих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам. 15 вересня 1485 р. у Коломиї укладено міждержавну угоду між польським королем Казимиром IV Ягайлончиком і молдавським господарем Штефаном III Великим.

У 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. Напади чужинців, що розпочалися на початку XVI ст. та особливо почастішали в першій половині XVII ст., спричинили велику руїну. В 1498 році турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік спустошували Покутську землю. В 1502 і 1505 pp. Коломию спалили, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 pp., але повністю, незважаючи на героїчний опір коломийців, місто було спалене в 1589 р., а населення або забрали в ясир, або знищили, В 1612 р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р. — чотири рази, в 1621 та 1624 рр. по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді тричі була спалена і зруйнована. Під час чергового ворожого нападу 1626 р. в місті вже нікому було чинити опір.

Після такої руїни Коломию довелося відбудовувати заново. Враховуючи незахищеність міста перед ворогами, а також близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди містянам, Коломию перенесли на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок звели на пагорбі, на якому тепер розташовується приміщення міської загальноосвітньої школи № 1. На новому місці, неподалік від нинішньої Святомихайлівської церкви, римо-католики збудували Домініканський монастир. Після ліквідації ордену домініканців у 1788 р. монастир закрили, а його приміщення передали магістратові. В 1855 р. на місці монастиря вимурували згадану вище церкву святого Михаїла.

Середньовічна Ринкова площа була незабудованою, хоча з ратушею посередині. У 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і велику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». Відтоді в Коломиї почали з’являтися муровані кам’яниці, поступово витісняючи старі дерев’яні будівлі.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі із соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 р. в місті працювало 50 зваричів солі. Відповідно головне місце займала торгівля сіллю. Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію, Таким чином, розвиток Коломиї в першу чергу залежав від торгового транзиту. Це особливо помітно, скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїжджали через місто, могли мати і до 300 возів, то стає зрозумілим, чому, наприклад, у Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів, тоді як у Белзі — 34, Холмі — 52, Львові — 53, Кам’янці — 63. На той час у місті працювало 8 різницьких яток, де забивали худобу; 2 солодовні, 2 броварні, 2 млини. В Коломиї добре дбали і про пасічництво (місто мало 57 пнів, тоді як Снятии — 20, а Галич — 21).

Велику роль відігравала торгівля. За особливими міськими привілеями купцям під загрозою втрати краму забороняли торгувати по селах, а лише в Коломиї; купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

Перша половина XVII ст. пішла на відбудову міста. І хоч татарські орди рідше з’являлися під стінами міського замку, а загроза турецької навали ставала меншою, коломийські міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей з боку старости й війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і лихварів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які захоплювали худобу, грабували господарства, калічили людей. Це викликало стихійні протести і навіть збройні виступи.

У 1848 p., коли повстанські загони Семена Височана діяли на Прикарпатті, саме за стінами Коломийського замку знайшла притулок польська шляхта з навколишніх містечок.

7

 

У другій половині XVII ст. в селах Коломийського повіту, особливо в його гірській частині, посилився опришківський рух. Найбільше прославився ватажок народних месників Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свідком суду та прилюдної розправи над опришками.

У 1772 p., після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До 400-літньої полонізації краю додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста стали виникати німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових казарм та 3 порохові склади. В місті концентрується велика кількість війська, діє до 70-ти карних загонів для боротьби проти народних виступів. У 1811 р. створюють Коломийську округу, межі якої збігалися з межами колишнього повіту.

Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не використовувалися. Основними галузями вважалися млинарство, гуральництво, винокурство, гончарство. У другій пол. XIX ст. за нової економічної ситуації в Коломиї розвиваються приватні майстерні, цехи, малі підприємства, заохочують вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамниці, склади, гуртівні. Згодом це вивело місто із занепаду. Коломию двічі відвідував цісар Австро-Угорської імперії Франц Йосиф II (1853, 1880 pp.).

Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію в 1866 р, залізничного сполучення Львів—Чернівці, а згодом — Львів—Бухарест. У Слободі-Рунґурській знайшли нафту, а в Мишині, Стопчатові і Джурові — буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи і ІІІепарівців проклали залізничну вітку. З побудовою залізничних шляхів у Коломиї та навколішних селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне, цегельне виробництво і торгівля.

0_7c01a_473a16ee_XXL 10-1-

 

У 1830-ті серед передової коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, культури, народних традицій, звичаїв. Той період заклав основи громадсько-політичних і культурно-мистецьких традицій у Коломиї, започаткував зародження першого в Галичині театру (1848 р.) і читальні (1848 р.). Скасування панщини в Австрії (1848 р.) сформувало в Коломиї національно-патріотичне середовище на чолі з педагогом М. Верещинським. Тоді тут активно діяла окружна Руська рада.

У 1864 р. в Коломиї запрацювала перша в теперішніх районних центрах України українська світська друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета «Голос народний», а в 1867 р. започатковане книговидання. Після довгого домагання в 1861 р. відкрили гімназію, в 1875 р. — гончарну школу, в 1894 р. — школу деревного промислу та низку загальних початкових шкіл. У 1877 р. українці зав’язали тут філію Товариства «Просвіта», а в 1895 р. — «Коломийський Боян». Місто XIX ст. дало дорогу багатьом поетам, письменникам, публіцистам, художникам, артистам, композиторам, співакам. Згодом вони і вивели Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини. Зокрема поліграфічні можливості зробили Коломию одним із 3-х найпотужніших видавничих центрів Галичини. У період 18651914 рр. у Коломиї виходило понад 20 україномовних часописів, а серед них популярна газета «Руска Рада» (1871—1912); побачили світ сотні книжок і брошур, тисячі листівок і плакатів.

149138_320 37 zim-15_edited

Початок XX ст. знаменував вагомий поштовх до національного відродження. У місті будують Народний дім, небувалої слави здобуває українська державна гімназія, влаштовують Січові свята, створюють мережу музичних і культурно-мистецьких товариств, громадських і партійних осередків, у травні 1914 р. відкривають пам’ятник Кобзареві.

Під час Першої світової війни вже 15 вересня 1914 р. Коломию захопили російські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук у руки, що ще більше ускладнювало життя коломийців. Російські вояки зруйнували пам’ятник Т. Шев-ченкові, заборонили видання українських газет, журналів, книг, діяльність українських партій і товариств, навчання в школах українською мовою; закрили українські книгарні і бібліотеки; зазнала утисків Греко-Католицька Церква. Безсоромно пограбовано єврейське населення.

przekazanie_kolomyi_wojskom_polskim_przez_wojska_rumunskie_1919-080_7d599_1e79fd84_XXL

Упродовж 1919—1939 рр. громадсько-політичне життя в місті відзначалося неабиякою активністю, що було відповіддю на «професивні» ініціативи польського уряду: громадськість різко засуджує земельне законодавство і колонізацію аграрно перенаселеного краю. У цей період кооперативні, приватні та державні установи об’єднують переважно сільських споживачів і торговельні спілки, регулюються ціни на сільськогосподарські продукти та готові вироби. Найсильнішими установами в Коломиї стають «Маслосоюз», «Центросоюз», «Народна торгівля», «Центробанк», «Покутський союз кооператив», «Покутський господар».

До 1939 р. Коломия вважалася другим після Львова центром культурно-громадського життя Галичини. Саме тут започаткована перша українська енциклопедія «УЗЕ» в 3-х томах; відкрито музей Гуцульщини (1926); активно діяли осередки УНДО, ФНЄ, УВО, ОУН, Радикальної партії, «Просвіти», «Сокола», «Каменярів», Союзу українок, Пласту, «Сільського господаря». Велику роль відігравала Греко-Католицька Церква. Виходило до 50-ти українських часописів, з’явилися сотні книжок і брошур, листівок і плакатів;

відбувалися різноманітні імпрези, святкування, відзначення ювілеїв, концерти, гастролі відомих театрів, гуртів, хорів і співаків. Тут жили і творили такі відомі письменники, як А. Чайковський, і. Зубенко, І. Вільде, О. Кисілевська та ін.

nahirn-2

 

О. Кисілевська виступає в залі коломийського Народного дому на післявеликодньому зібранні «Союзу українок» 30 квітня 1939 р.

 

У 1939—41 рр. з приходом Червоної армії в житті західних українців відбулися докорінні соціальні зміни. Однак сталінський режим повів планомірний і широкомасштабний наступ на українське національно-патріотичне, культурно-освітнє, громадсько- політичне і релігійно-духовне життя. Було заарештовано провідних українців міста й околиць, яких або засудили, або знищили, а їхніх рідних вивезли до Сибіру. Зазнали переслідувань представники польської, німецької і єврейської національних меншин. У 1940 р. радянська влада повернула німців Коломиї на історичну батьківщину.

Під час фашистської окупації (1941—44 рр.) місто знемагало від постійних облав та розстрілів, чимало українських патріотів і єврейське населення було знищено.

сс галичина1 школа оун1 руїни1 Doc21 сотня1

Багато коломийців воювали в різних арміях на різних фронтах Другої світової війни. 28 березня 1944 р. радянські війська без особливих боїв здобули Коломию. Місто поверталося до життя, значно зріс його економіко- культурний потенціал. Разом з тим у повоєнні роки далися взнаки недоліки радянської адміністративно-командної системи. Була знищена приватна власність. Значну частину місцевої інтелігенції знову заарештували, засудили чи розстріляли, а сім’ї вивезли в Сибір. Особливо потерпіла Греко-Католицька Церква, священиків і ченців якої або знищили, або запроторили на каторгу, або змусили перейти на російське православ’я. Були зруйновані і позакривані храми. Поляків Коломиї у 1944 р. радянська влада повернула на історичну батьківщину. В місті діяла широка мережа підпільної ОУН, існували Коломийський надрайонний провід ОУН, осередки різних молодіжних патріотичних організацій. Місто дало низку яскравих імен національних героїв ОУН і УПА.

У період СРСР з історії Коломиї, як і з історії краю, викреслили цілі сторінки, сотні прізвищ видатних діячів зганьбили, а їхні твори, картини, пісні заборонили. Економічну структуру міста будували за єдиною системою повної і всебічної залежності від центру та сотень підприємств-суміжників. У місті штучно створювали підприємства для того, щоб заповнити його чужомовним населенням, якому всіляко сприяли. Це наклало певний відбиток на господарський розвиток, хоч мало не лише негативні, але й позитивні наслідки. Поряд з легковою, харчовою і деревообробною промисловістю з’явилися такі провідні галузі, як машинобудування, металообробна і будівельна. На базі колишніх дрібних майстерень виросли нові підприємства, продукція яких стала відомою за межами країни. Помітно зросли і можливості колишніх цегелень, докорінно модифікованих та об’єднаних в єдине заводоуправління будматеріалів. Далеко за межами міста була відома продукція гардинної, щетинно-щіткової і паперової фабрик. Коломия значно виросла і розширилася. З’явилися нові вулиці, забудувалися, хоча й за соціалістичними стандартами, колишні пустирі.

Під час так званої перебудови в місті розпочався процес національного відродження. Від 1988 р. почало діяти культурологічне товариство «Поступ» на чолі з Я. Полатайчуком. У 1990 р. відродили гуманітарну гімназію, яка була закрита 1944 р., і професійний театр, який закрили у 1963 р. Містові повернули

Народний дім. Десятки тисяч людей зібрав у Коломиї перший Всесвітній Собор Духовної України (1990 р.). У Коломиї відкривалися нові культурно-освітні заклади, вирувало культурно-мистецьке життя, маючи однак відверте прокомуністичне спрямуванням. Водночас у місті постійно квартирував потужний військовий гарнізон на випадок заворушень, активних проявів національного життя і охорони західних рубежів СРСР. Населення піддавали постійній ідеологічній обробці, насаджувалися культи партійних вождів. Розглосу в державі набула так звана партійна чистка в Коломиї в 1979 р.

Населення міста з неабияким захопленням зустріло проголошення державної незалежності в 1991 р. За час, що минув, чимало зроблено для становлення й утвердження місцевого самоврядування, зростання економічного потенціалу, утвердження ринкових відносин, розвитку освіти та культури, відродження духовних надбань.культури, відродження духовних надбань.

Коломия — побратим українських міст Артемівська, Мукачевого, Маріуполя, Кременчука, іллічівська, а також польських міст Ниси та Адрихова. Налагоджено ділові контакти з молдовським містом Дрокією, румунськими — Сіґетом-Мармацією та Радівцями. Місто відвідує чимало туристичних, бізнесових і культурно-мистецьких делегацій з ближнього та дальнього зарубіжжя.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *