Година пам’яті “Лука Данкевич – піонер галицької літератури” /до 230-ої річниці від дня народження українського поета, публіциста і культурно-громадського діяча /

FotorCreated2-1024x522Данкевич (Данькевич) Лука, син Якова (псевд. і крипт. – Лука з Ракова, Лука Р., Лука; 1791, с. Орява, тепер Сколівського р-ну Львівської обл. – 4 січня 1867, м. Коломия, тепер Івано-Франківської обл.). Український поет, публіцист і культурно- громадський діяч.

Закінчив Львівську духовну семінарію (1820). Служив священником у селах Плав’є, нижньому Синєвідську на Львівщині, окружним греко-католицьким шкільним надзирателем (інспектором) у околицях Скольного на Львівщині, священником у с. Ракові, тепер Долинського району Івано-Франківської обл. Належав до когорти культурно-просвітніх та літературних діячів, які ввійшли в історію під назвою будителів.
Під час Весни народів (1848-49) очолював Руську Раду в Стрию на Львівщині; був добрим оратором. Про його виступ на вічі у Стрию 3 серпня 1848 сучасник писав: «Промовляв він з таким чуттям <…> що слухачі зі зворушення плакали».
У час політичної пореволюційної реакції переїхав до Коломиї. 1855 перебрав коломийську парафію. Клопотався спорудженням у Коломиї церкви св. Михаїла, став одним з фундаторів бурси для бідних учнів, одним з засновників Руського літературного товариства в Коломиї (1864) – першого в Галичині українського літературного товариства. Був почесним крилошанином греко-католицького Львівського митрополичого собору.
Писати розпочав у 1830-х. Автор понад 45 байок, зокрема: «На білий комин ворона сіла», «Вівця та ґазда» (1849), «Мудрий бик» (1851), «Пчола і муха» (1855), «Вихор і буря», «Пес і кіт», «Один цікавий, другий мудрий», «Вовк і баран» (1862), «Вовк і ворони» (1865), «Дуб і миші» (1866). Цим він започаткував у Західній Україні жанр української літературної байки, що на думку Івана Франка поставило Луку Данкевича у ряд з Петром Гулаком-Артемовським, Леонідом Глібовим, Євгеном Гребінкою.
Лука Данкевич створив понад сорок ліричних віршів, зокрема «Плач та потіха руської матері», «До весни 1-ше мая», «Пісня до жнив», «Сінокоси», «Холера в Галичині 1855 р.», «Крута і пряма дорога», «Наше горе», «Завіщання», «Цвітка життя мого». Автор двох п’єс, зокрема драматичної сценки «Бесіда о горілці». Популярності набула політична сатира на австрійську конституцію «Надгробнеє слово карті з 4 марта 1849 р.».
Популярності набув вірш Луки Данкевича «Гуцули в Парижі» 1814 року», інша назва – «Нема як наша Коломия» (першодрук твору – львівський часопис «Слово», 1961). Йдеться у ньому про події березня 1814 року, коли союзні війська (австрійські, англійські, російські) після поразки Наполеона під Липськом (Лейпцигом) увійшли до Парижа.
Саме тут і відбулася розмова між єфрейтором та вояком – гуцулом, який твердив: «Таки, бігме, краща Коломия! ». Вірш став своєрідною візитівкою Коломиї.
Ще один вірш Луки Данкевича –«Коломия» У творі мовиться про Коломию як про руське (українське) місто, яке є столицею гуцулів, царицею Покуття (або в інших варіантах –«Покуття стариця»).
Омелян Огоновський писав,що Лука Данкевич був одним з перших галицьких «патріотів, що словом і письмом намагалися пробудити земляків від вікового сну до нового просвітнього і національного життя».
Лука Данкевич похований у Коломиї на старому цвинтарі «Монастирок». Його похорон був велелюдним, за участю одинадцятьох українських священників і трьох польських ксьондзів. Одна з вулиць Коломиї названа іменем Луки Данкевича.
Джерело: Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 5, літера Д .- Коломия: «Вік», 2007.
На вшанування пам’яті Луки Данкевича, поета, який прославив наше місто, працівники бібліотеки підготували годину пам’яті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *