This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

5 березня 2017 року-190 років від дня народження Леоніда Глібова

Леонід ГЛІБОВ

(1827-1893)

глібов

«Як хороше, як весело

На білім світі жить!

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?»

Хто не заслухувався українською ніжною та журли­вою піснею, мимоволі вторячи словам і мелодії? Пісня сприймається сьогодні як народна, і мало хто знає, що ці вірші, які заворожують своєю геніальною простотою, написав Леонід Глібов — людина, яка йшла до літера­турної відомості своїм непростим шляхом:

Стоїть гора високая,

А під горою гай, гай, гай…

Зелений гай, густесенький —

Неначе справді рай.

Він був дуже скромний і делікатний, зі звичайною непоказною зовнішністю. Приязний і доброзичливий,

уважний і м’який співрозмовник, який волів більше слухати, ніж говорити, він щиро прагнув зрозуміти і прийняти — інші думки, міркування, саму людину… Тобто подивитися на світ її очима, розмістити в собі систему її мотивів, увійти в її становище…

Народився Л. Глібов у селі Веселий Поділ на Полтавщині. Батько його, Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Вони поважали його за ретельну службу, за розум, завжди радились з ним у всіх господарських справах. Мати, Орина Гаврилівна, виховувалась у родині пана Трощинсь- кого, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя. Орина Гаврилівна була освіченою і культурною жінкою, отож вона стала і першою вчителькою Глібова.

У цих поміщиків свого часу зупинялися Т. Шевченко, О. Пушкін і залишили про них свідчення як про жорстоких і свавільних людей. Після поділу майна між братами Родзянків батько Глібова разом зі своїм паном переїжджає до села Горби, де й минуло дитинство хлопчика.

У дитинстві Льолик, як усі його звали, був веселим і жва­вим. Йому подобалося все красиве, але найбільше він любив дог­лядати за квітами. Його й прозвали «королем квітів». Знайомі й родичі, вітаючись з ним, казали: «Здоров був, Льолику, квітчастий королику». Але поруч із гарним він бачив і сумні картини, особливо на панському дворі, де хлопчик був свідком жорстокого катування селян. Серед дворових кріпаків він мав багато друзів. Іноді хлопчик не витримував і сам ходив до пана просити за селян.

Коли слухав казки баби Одарки, Льоликові настільки вираз­но вимальовувались риси вдачі і звички тих лисиць, вовків, левів та інших звірів, що хлопчикові навіть здавалося, ніби тва­рини насправді думають і говорять, що серед них теж є добрі і злі, бідні й багаті. Оселю Івана Назаровича ніколи не минали колядники й щедрівники, і Леонід любив слухати ці пісні.

Коли настав час здобувати освіту в Полтавській гімназії, тринадцятирічний хлопець так засумував за рідною домівкою, що всю тугу вилив у своєму першому вірші «Сон». Друзям- гімназистам цей вірш сподобався, схвалив його й учитель і ще більше заохотив юного поета до літературної творчості. Ще шес­тикласником Леонід з допомогою Василя Прокоф’єва, який лю­бив літературу і підтримував літературні спроби майбутнього поета, видав першу стосторінкову книжку. Це викликало в од­нокласників заздрість, а в інспекторів гімназії — обурення. Під час бійки Леоніду було пошкоджено зоровий нерв, він довго лікувався і на вимогу батька залишив гімназію.

Тепер він багато читав, сидячи під улюбленим явором. Роз­виткові літературних смаків Глібова сприяло й те, що він мав доступ до багатої бібліотеки пана Родзянка, часто бував у нього на обговоренні літературних новинок.

Пізніше юнак вступив до Ніжинського ліцею вищих наук, однак через сімейні обставини змушений був перервати навчан­ня. У цей час тяжко захворів його батько: взимку 1851 року, переганяючи табун коней через Дніпро, він провалився в опо­лонку і незабаром помер. Лише через рік Леонід знову відновив навчання і тоді ж одружився з донькою ніжинського протоієрея Ф. Бордоноса.

Л. Глібов любив дітей. Він якийсь час працював учителем історії і географії. Про нього залишилися спогади як про хоро­шого вчителя, який не бив учнів, як тоді було заведено, не зас­тавляв зубрити уроки, а ставився до них із повагою.

Одного разу байкар навідався до Чернігова, де раніше працю­вав. Товариш розповів йому про пристава, який, будучи напідпит­ку, почав вихваляти вчителів: які вони культурні, все знають, дітей розуму навчають. Тільки одного вчителя ненавидить.

Це ж кого?— посміхаючись, запитав Леонід Іванович.

Тебе.

Мене? А за що?

За твої байки. Каже, байки усі в газетах читає і бачить се­бе то Вовком, то Левом, то Щукою чи Свинею… Лається, чому цей Глібов заважає йому жити на білому світі…

Свої твори для дітей він підписував псевдонімом «Дідусь Кенир». Розказують, що колись його батько купив дуже співучу пташку, через що сусіди прозвали Івана Назаровича «Кенир». Діти щоразу з нетерпінням чекали журнал «Дзвінок», аби про­читати нову баєчку Дідуся Кенира.

Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Іванови­ча. Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою. Залишив Глібов великий доробок: пісенно-ліричні твори, вірші- загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям. Та справжнє визнання принесли йому три збірки байок, що, як писав Іван Франко, «закріпили за ним славу найкращого ук­раїнського байкописа».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *