This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

Популяризатор українського мистецтва і культури /до 125-річчя від дня народження В. Ю. Січинського/

Січинський images“…українська культураяк вияв творчого духу, умілості і ментальностіукраїнського народного стилювносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю”.

В. Січинський

“Творча особистість Володимира Січинського — особливе явище в історії української культури. Він — одночасно і видатний архітектор та митець-графік, він же історик і науковець — дослідник української архітектури та мистецтва, який у своїх майже 550 наукових працях широко розкрив світові велич української духовної культури”.

Володимир Юхимович Січинський народився в м. Кам’янці-Подільському 24 червня 1894 р. Його батько, Юхим Сіцінський, був протоієреєм, визначним істориком і археологом, одним із фундаторів Подільського краєзнавства, головою Подільського церковного історико-археологічного товариства, редактором “Подільських єпархіальних відомостей” та інших місцевих видань, етнологом і мистецтвознавцем, багаторічним директором історико-археологічного музею в Кам’янці, приват-доцентом археології та історії Поділля в тамтешньому державному університеті (1918—1921). Автор понад 300 праць з історії та культури Поділля й інших регіонів України, активний діяч “Просвіти” Юхим Сіцінський з дитинства прищепив синові любов до рідного краю, гарний мистецький смак та сумлінність у праці. Він часто брав хлопця на археологічні розкопки, у подорожі по Поділлю “з метою збирання матеріалів по українській стародавній архітектурі”.

Пізніше, у еміграції, Володимир, щоб не зашкодити батькові, який залишився в Україні, повернув собі прізвище прадіда — Січинський.

Володимир — молодшим син у сім’ї Сіцінських. Будинок батька, у якому зростали й виховувалися діти, був одночасно і музеєм, і місцем громадських зібрань, і редакцією, й осередком місцевої інтелігенції. З дитячих років хлопчик слухав цікаві розмови, дискусії, обговорення книг і проектів, тобто змалечку мав усі умови для розвитку природних здібностей.

Майже кожні літні канікули батько брав сина в різноманітні поїздки, залучав до краєзнавчо-етнологічних експедицій, доручав здійснювати обміри будівель й інших пам’яток, креслити їхні плани, робити замальовки. Згодом за його дорученням Володимир займався комплектуванням фондів Кам’янець-Подільського єпархіального історичного музею зібраними старожитностями.

З малих літ хлопчик виявляв хист до точних наук і малювання: з 1905 по 1912 рр. навчався в Кам’янецькому технічному середньому училищі, де Ю. Сіцінський викладав Закон Божий та інші дисципліни, одночасно відвідував вечірні курси Кам’янець-Подільської художньої школи, де здобув необхідні знання з техніки малювання та мистецтвознавства. Інтелектуальному зростанню В. Січинського сприяло панування в училищі творчої атмосфери. Навчальний заклад юнак закінчив із золотою медаллю, і ще зі шкільної лави вирішив стати архітектором, мріючи будувати в українському стилі палаци, храми та громадські будинки.

У 1912 р. Володимир вступив до Інституту цивільних інженерів у Петербурзі й уже наприкінці грудня його залучили до влаштування в інституті великої виставки, присвяченої українській архітектурі. З другого курсу майбутній зодчий почав створювати в українському стилі власні архітектурні проекти, які подавав на щорічні конкурси. Його план малого родинного дому був відзначений премією, а проекти будинків історичного музею м. Кам’янця-Подільського, Кам’янецької повітової земської управи, виготовлені ним у 1914 р., дістали схвальну оцінку міської думи. Однак початок Першої світової війни зашкодив впровадити їх у життя. Сьогодні нариси зберігаються у фондах Кам’янець-Подільського історичного музею- заповідника.

У 1916 р. студент-старшокурсник підготував графічні зображення надмогильників, три креслення будівель 6—8 класних шкіл для Вовчанського повіту, що на Харківщині. Проекти отримали високу оцінку з боку архітектора К. Жукова, що дало змогу В. Січинському експонувати їх на Архітектурній виставці у Харкові (1917), де він був обраний членом Літературно-художнього товариства.

Під час вакацій Володимир відвідував Москву, Вільнюс, Варшаву, Харків, Ки’ів, Одесу, мандрував Поділлям, де знайомився і ретельно вивчав архітектурні стилі міської і сільської забудови, робив ескізи най­важливіших пам’яток зодчества, що істотно збагачувало його професійну майстерність. Петербурзький інститут цивільних інженерів В. Січинський закінчив із золотою медаллю. Відміннику надавали місце асистента в інституті, однак він повернувся на Україну.

Міністерство освіти і мистецтва запропонувало В. Січинському посаду керівника Дерев’яним відділом Кустарно-промислового музею в Києві. Однак з наближенням до міста більшовицьких військ Володимир залишив столицю і повернувся до Кам’янця.

Важливою подією губернського міста стало урочисте відкриття 22 жовтня 1918 р. Українського державного університету, приват-доцентом якого став батько В. Січинського — Ю. Сіцінський. При університеті було засновано Українську гімназію, у якій викладав Володимир, також він очолив Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи МВС УНР. Тут уперше яскраво проявився талант В. Січинського як графіка: він зробив обкладинку до другого видання “Гайдамаків” Т. Шевченка.

Під час роботи в Кам’янець-Подільському В. Січинський не перервав зв’язків із Київським архітектурним інститутом, допомагав укомплекто­вувати фаховими виданнями їхню бібліотеку. Водночас прослухав курс лекцій з історії мистецтва та історії України в Кам’янець-Подільському державному українському університеті.

У 1918 р. розпочалась журналістська діяльність В. Січинського. Першу статтю молодий архітектор присвятив проблемі побудови громадських будинків в українському селі, згодом опублікував рецензію на -вистави театру М. Садовського в Кам’янці, проаналізував естетичну якість декорацій, створених відомим художником М. Бурачеком. Володимир Юхимович був засновником та редактором громадсько-політичної газети “Життя Поділля”, а в березні того ж року передав повноваження М. Грушевському, який на той час оселився в Кам’янці-Подільському.

У 1919 р. Міністерство закордонних справ УНР призначило В. Січин­ського разом з О. Вахкякином кур’єром щойно заснованої Української республіканської капели під керівництвом О. Кошиця. Одне з головних завдань кур’єра — забезпечення зв’язку капели з урядом УНР, отримання віз, встановлення контактів з дипломатичними місіями України в окремих країнах та впливовими особами за кордоном тощо. Разом з державним професійним хором В. Січинський побував у Празі, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії, Бельгії, Голландії, Німеччині. Там він оглядав пам’ятники мистецтва, музеї та виставки, архітектурні комплекси. Пізніше В. Січин­ський стверджував: “Ознайомлення зі всіма пам’ятниками мистецтва і архітектури Західної Європи дало мені певні підстави і широкий кругозір для моїх дослідів над українською архітектурою. Особливо багато матеріалів здобув я, перебуваючи в Чехах і Прикарпатській Україні”1’.

Восени 1920 р. Українська Народна Республіка як держава перестала існувати, тому Капела змушена була припинити свою діяльність, а отже, скінчилися обов’язки В. Січинського на посаді кур’єра. Хор розпався на три частини і разом з однією з таких груп під керівництвом О. Приходька наприкінці липня 1920 р. Володимир вирушив до Закарпаття.

У жовтні 1920 р. В. Сочинський на деякий час повернувся до Кам’янця- Подільського, але після захоплення влади більшовиками змушений був перебратися у Львів. У столиці Галичини він брав активну участь в організації “Гуртка діячів українського мистецтва”, який було офіційно засновано 28 грудня 1919 р., згодом став його секретарем. У 1922 р. на художній виставці гуртка Володимир уперше представив свої архітектурні проекти.

За протекцією львівських друзів В. Січинський влаштувався на посаду вчителя історії і малювання Української академічної гімназії у Львові. Однак його національно-виховна робота в цьому закладі викликала незадоволення польської державної адміністрації міста, тому вона звільнила Володимира Юхимовича через відсутність . польського громадянства.

1923 р. видався для В. Січинського плідним у творчому плані: він знайшов час створити низку праць, видати частину своїх наукових робіт, переважно за власний кошт та матеріальну допомогу друзів, це — “Українська хата на околиці Львова” (з планами та малюнками хат), “Юрій Нарбут”, “Шевченко маляр”, “Петро Холодний”, “Павло Ковжун”, “Архітектура м. Потилича”, “Бойківський тип церков у Карпатах”.

Публікації В. Січинського стали відомі в колах наукової і мистецької української еміграції, передусім Чехословаччини, що змінило його подальше життя. За ініціативи давнього друга В. Січинського —

С.  Тимошенка — його запросили на посаду викладача перспективи, перспективного малюнка та інших дисциплін в Українській студії пластичного мистецтва у Празі. Володимир Юхимович радо погодився і працював там упродовж 1923—1942 рр.

Для здобуття відповідної кваліфікації, наукового ступеня і звання В. Січинський три роки (1923—1926) слухав лекції в Українському вільному університеті (У В У), де студіював курси Д. Дорошенка, Д. Антоновича, В. Біднова, О. Мірчука, В. ІЦербаківського. Навесні 1926 р. піп закінчив університет і склав іспити. А 26 травня 192,7 р. захистив дисертацію за темою “Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 року” і здобув науковий ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті. Того ж року він габілітувався в Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова приват- доцентом кафедри всесвітнього й українського мистецтва.

У середовищі української інтелігенції Праги тоді виникла ідея заснувати “Українське товариство прихильників книги”. У 1927 р. В. Сі­чинський взяв діяльну участь у фундації цього товариства і був його активним членом. На засіданнях Володимир Юхимович виступав із доповідями, публікував праці у друкованому органі об’єднання — “Книголюбі”. Згодом, у 1934 р., його обрали головою “Українського товариства прихильників книги”. Водночас митець співпрацював зі Слов’янським інститутом, Історико-філологічним товариством. Музеєм визвольної боротьби України у Празі та іншими установами, організаціями, товариствами, оргкомітетами наукових конгресів, з’їздів української громади в Чехословаччині.

Також В. Січинський підтримував творчі зв’язки з товариствами “Просвіта” в Ужгороді та Пряшеві, друкував статті на сторінках видань “Науковий збірник”, “Календар “Просвіти””, “Слово народу” та інших. З 1933 р. деякий час працював в Українському технічному господарському інституті у Празі, викладав дисципліни “Українська культура”, “Українська архітектура”. На початку 1940 р. комісія УВУ надала В. Січинському вчене звання доцента, а 2 березня 1942 р. у тому ж університеті за працю з теорії мистецтва йому було присвоєно звання екстраординарного професора -кафедри історії мистецтва філософського факультету.

Під час німецького протекторату над Чехословаччиною припинило діяльність більшість навчальних закладів, але українській громаді вдалося відстояти і відновити роботу Українського вільного університету, Української студії пластичного мистецтва, Української реальної гімназії. Однак Український педагогічний інститут був ліквідований назавжди. У ті часи основним місцем роботи В. Січинського був УВУ у Празі. Крім того, у 1941 р. Володимир Юхимович співпрацював з художнім театром “Українська драматична студія”, що діяв при Українському національному об’єднанні, організацією українських націоналістів (мельниківців), підтримував тісні зв’язки з її діячами — О. Ольжичем, О. Телігою та багатьма іншими. Після розгрому цієї організації німецьке гестапо 8 листопада 1943 р. заарештувало В. Січинського та знищило весь тираж другого видання його книги “Чужинці про Україну”.

Після тортур у празькій тюрмі на Панкраці В. Січинського доправили до берлінської в’язниці, у якій він зазнав нових знущань. Його звільнили лише в березні 1944 р., але професор, знесилений через недоїдання і переохолодження організму, тривалий час не міг працювати.

Аби не потрапити до сталінського концтабору, у квітні 1945 р. В. Січинський, здавши частину свого архіву в Музей визвольної боротьби України у Празі, разом із сім’єю переїхав до Баварії, в американську зону Німеччини. Там учений, попри складні умови життя, продовжував викладацьку діяльність як професор УВУ, здійснив тривалу поїздку з українознавчими лекціями, видав альбом “Українська культура”.

У 1948 р. В. Сочинський емігрував у США, у Нью-Йорк. Свої враження від подорожі з Європи у Новий світ Володимир описав у репортажі на сторінках журналу “Неділя”.

Митець одержав премію за проект п’ятибанної Української православної церкви в 1948 р. А вже у жовтні 1949 р., за запрошенням митрополита Іларіона (Івана Огієнка), В. Сочинський узявся до спорудження у Вінніпезі цього храму і додатково розробив план його головного фасаду, а згодом спроектував для всієї церкви іконостас, престол і кіот. Різьблений кіот в українському стилі будівничий виконав власноруч. У Канаді архітектор звів українську католицьку церкву на 500 осіб (м. Прінс Альберт). Надзвичайно гарною й вишуканою є дерев’яна греко- католииька церква в Порто-Уніон (Бразилія), виконана в гуцульському стилі. Крім того, Володимир Юхимович проектував в Америці громадські будинки і пам’ятники, дотримуючись при цьому українських елементів в архітектурних стилях.

200px-Cathédrale_Orthodoxe_Ukrainienne_Sainte-Sophie_à_Montréal

Собор святої Софії, Монреаль, Канада

 

 

Без названия

Дерев’яна церква у Нижньому Комарнику, Словаччина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наприкінці 1949 р. В. Сочинський влаштував у Нью-Йорку виставку українського книжкового мистецтва, на якій було представлено праці кращих видань діаспори 1920—1940-х рр.

Проте найбільше значення у цей період мала наукова праця В. Січинського. З 1945 р. він опублікував близько 300 робіт. Це була серія портретів відомих діячів української культури та мистецтва: Т. Шевченка, О. Антропова, О. Тарасевича, П. Холодного, В. Григоровича-Барського, Г. Левицького та інших. Праці вченого видавалися не тільки українською, а й німецькою, англійською, французькою, польською, чеською, іспанською та італійською мовами.

chuzhyntsi-pro-ukrainu-500786.330x300

У 1953 р. Український конгресовий комітет Америки масовим тиражем видав англійською мовою перероблену та значно доповнену версію історичного твору Володимира Юхимовича “Чужинці про Україну” під назвою “Україна в чужинецьких коментарях і окисах від шостого до дванадцятого століття” (Нью-Йорк, 1953). Панамериканська українська конфедерація 600 примірників цієї праці адресувала президентам і главам великих держав, міністрам, надіслала в дипломатичні осередки, університети, наукові бібліотеки, редакції газет та нігзначним політикам. Книжка мала великий відгомін: схвальні рецензії на ін-ї становлять цілий том.Чималу увагу дизайнер приділяв книжковій графіці, зокрема оформленню еміграційних книжок та журналів. В. Сочинський — автор понад 75 обкладинок різних видань. Сам Володимир Юхимович мав велику колекцію екслібрисів. Ці мініатюрні книжкові знаки митець не лише збирав, а й творив, причому завжди з огляду на національні традиції.

В останні роки В. Сочинський жив у м. Патерсон, Нью-Джерсі. Помер у лікарні св. Марії у м. Пайсек 2.5 червня 1962 р., похований на другому українському цвинтарі біля кафедрального храму св. Андрія ГТервозваного в Баунд-Бруці. За проектом його сина Ярослава на могилі батька встановлено пам’ятник у формі стилізованого купола церкви, у середині якого світить викуване з бронзи “сонце Поділля”, що символізує його рідний край.

Володимир_Січинський

Бібліотеку та багату рукописну спадщину сім’я в 1980 р. передала Інституту українознавчих студій Гарвардського університету, де вони знаходяться й досі.

Володимир Юхимович Січинський — унікальне явище української культури XX століття. Своїми архітектурними спорудами, проектами і особливо фундаментальними мистецтвознавчими’ працями він показав світові велич української культури і мистецтва, високий рівень розвитку українського народу, його значний внесок у світову культуру. Усією своєю діяльністю учений і митець переконливо доводив справедливість власних слів: “Українська культура як вияв творчого духу, умілости й ментальности українського народу займає осібне місце в культурі Європи та своєю оригінальністю народного стилю вносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *