Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

Його ім’ям названо кратер на місяці – Олександр Засядько

alternathistory.comЯкби вам, шановні добродії, довелося відповісти на запитання: “Хто з наших співвітчизників належить до плеяди творців ракетної техніки, які своїми відкриттями, винаходами і науковими працями наближали день першого польоту людини у космос?”, ви, певно, згадали б про вихідця з Чернігівщини Миколу Кибальчича, про Костянтина Ціолковського, в сім’ї якого вели рід від нашого національного героя Северина Наливайка. Згадали б іще про славетного земляка з Полтавщини Юрія Кондратюка і про конструкторів космічних систем Сергія Корольова, Валентина Глушка, не забули б творця авіадвигунів Архипа Люльку… Це імена з нашого золотого фонду. Можемо пишатися ними, це правда. Але й ці згадані творці української ракетної справи мали своїх попередників. Так, є письмові свідчення, що ще 1516 року українські козаки генерала Рушинського під час війни з кримськими татарами застосовували ракетну зброю — шестиступеневі ракети. Погортайте хоча б “Новейший справочник необходимых знаний” (М.: Ринол Классик, 2000. — С. 567). Цей гетьман — загадкова постать української історії, у джерелах немає навіть усталеної форми його прізвища — Рушинський, Ружинський, Рожинський, Ружицький.

Подальша служба Олександра з 1800 року проходила вже під командуванням Кутузова. З 1807-го по 1822 рік брати воювали Варто було б дослідити це детальніше. А сьогодні поговоримо про генерала Засядька — героя Вітчизняної війни 1812 року, на­щадка славних запорожців з династії козацьких гармашів, одного з піонерів ракетної справи Європи.

Це про нього в кінці 70-х років минулого століття видавництво “Молодь” надрукувало художній твір робітника-паркетника Юрія Нікуліна “Шпага Олександра Засядька”, яка викликала патологіч­ну реакцію секретаря ЦК КПУ з питань ідеології ставленика Москви Маланчука. На той час ім’я Засядька вже 10 років значилося на карті Місяця. Так сталося, що книжка з’явилася в ювілейний рік — 200-річчя від дня народження видатного винахідника. Звичайно, ювілей ні на якому рівні ані в засобах масової інформації не відзна­чався. Проте книжка Нікуліна, що вийшла тридцятитисячним накла­дом, зробила відомим ім’я Олександра Засядька насамперед серед тогочасної української еліти. Принаймні в тогочасній Україні про піонера-ракетника заговорили.

* * *

Народився Олександр Засядько у 1779 році в селі Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім’ї козака. Родовід За- сядьків розпочинається з Яцька Засядька — реєстрового козака Хорольської сотні. 1659 року він став лубенським полковником. Прадід Олександра Лук’ян та дід були лубенськими сотниками, а батько Дмитро — головним гармашем Війська Запорозького. Після ліквідації Січі Катериною II батько Засядька отримав “пряника” — дворянське звання і дослужився до генерал-майора.

До десяти років Олександр жив у батьківському домі, де із за­хопленням слухав розповіді діда про славну минувшину, про ко- заків-запорожців, про “чудо-рурки”, які могли літати в повітрі, а влучивши в ціль, вибухали і спричинювали страшенну руйнацію.

Десятирічного Олександра разом з братом Данилом віддали на навчання до кадетського корпусу до Санкт-Петербурґа. Після 8 років навчання Олександра в чині підпоручика артилерії призна­чили у 10-й батальйон у Херсонську губернію.

Рапорт Засядька був представлений імператорові Олександру І, який залишився задоволеним, адже винахідник не просив ніякої винагороди: “Слава Богу, есть офицеры, которые служат из одной только чести”. Тож полковника Засядька направляють до Могильова в головний штаб армії фельдмаршала Барклая-де-Толлі, аби він про­демонстрував можливості нової зброї.

На той час всю Європу сколихнула революція у Франції. Імпе­ратор Павло І посилає свої війська на чолі з фельдмаршалом Суворовим “рятувати царів”. Тож молодий офіцер Засядько, до слова, разом з братом Данилом, бере участь у знаменитому італійському поході Суворова 1799 року. За хоробрість при взятті фортеці Ман- туї Олександра Засядька підвищує у званні до капітана сам фельд­маршал. Подальша служба Олександра з 1800 року проходила вже під командуванням Кутузова. З 1807-го по 1822 рік брати воювали проти турків, а у 1812—1814 роках брали участь у походах та битвах проти французьких військ. Під час наполеонівських воєн Олек­сандр Засядько прославився винятковою хоробрістю й винахідли­вістю. Його груди прикрашають діаманти, золото, срібло, яскраві стрічки та банти. Його нагороджують золотою шпагою з написом “За хоробрість”, — таку зброю в ті часи, крім Засядька, носив тільки Багратіон. А ще ордени Святої Анни 2-го ступеня, Святого Георгія третього ступеня. Останню нагороду на той час мали лише два офіцери в усій російській армії.

На початку XIX століття в англійській армії почали застосову­вати в бойових діях так звані “конґрейнові ракети”, зокрема 1807 року англійці бомбардували ними Копенгаген.

Розробив ці ракети англійський полковник інженер Вільям Кон- ґрейн, який раніше познайомився з ракетами в Індії. Секрети їх виробництва англійці тримали у великій таємниці, а інші західні держави виділяли значні кошти на їх розробку та конструювання.

1815 року Олександр Засядько приступає до власної розробки ракет. Проте чекати грошей від царського уряду — марна справа. Тож Засядько продає свій невеличкий маєток поблизу бдеси, що дістався йому у спадок після смерті батька, і закуповує необхідне обладнання та інструменти. Він виходить у відставку і з головою поринає у проведення не­безпечних наукових дослідів.

02-12

Нарешті Засядько добивається успіху. У “Русском биографиче­ском словаре” Жабокритського-Зяловського (Санкт-Петербург1, 1916) значиться: “Засядько завдяки своїм досить ґрунтовним знан­ням із фізики, хімії й механіки відкрив секрет виготовлення ра­кет”. Але для цього йому довелося повторити шлях, який пройшов англійський інженер Конґрейн.

Успішно випробувавши свої ракети (а досліди з ними практич­но всі були небезпечними), Олександр Засядько 1817 року пише рапорт на ім’я барона Меллер-Закомельського з описом свого ви­находу: “…не,делая из своего открытия тайны, не требуя возна­граждения за издержки, я представил начальству полное описа­ние своего изобретения и изложил пользу для отечества, которая может быть…” від використання ракет в армії.

Якість ракет Засядька була пречудовою, дальність польоту 4-дюймових ракет досягала 3100 метрів. Сам фельдмаршал Барк­лай-де-Толлі у 1818 році добився для Засядька звання генерал-майо- ра. А через рік його призначають черговим генералом 2-ої армії.

1820 року влітку Олександр Засядько одружується з донькою міського голови Одеси Єлизаветою Грессер. Вони проживуть ціка­ве життя. Перший син народиться у них 5 лютого 1821 року і буде названий Олександром на честь імператора, а всього вони мати­муть восьмеро дітей. Подружжя не затрималося довго в Одесі. 25 листопада 1820 року генерал-майор Засядько отримав наказ від імператора прибути до Санкт-Петербурґа і очолити Артилерійсь­ке училище, Санкт-Петербурзьку піротехнічну лабораторію, поро­ховий завод і Санкт-Петербурзький арсенал.

З великою енергією взявся Засядько до нової роботи. За корот­кий термін йому вдалося довести училище до того стану, “що воно вважалося зразковим у всіх відношеннях”. Корпуси Артилерій­ського училища на набережній Неви в Санкт-Петербурзі, побудо­вані 1822 року під керівництвом генерала Олександра Засядька, стоять ще до сьогодні.

У Санкт-Петербурзі на Волковому полі генерал організовує спе­ціальний “ракетний заклад” для виробництва бойових ракет. Зна­ходить час і для винахідництва: виготовляє пороховий вітряк; він автор бойових ракет трьох калібрів, створює пускові станки, завдя­ки яким можна вести залповий вогонь із 6 ракет…

Результати своїх робіт Олександр Засядько виклав у праці “О деле ракет зажигательных и рикошетных”.

1828 року, коли почалася російсько-турецька війна, Олександра Засядька відправляють спочатку до Молдавії, а потім до Валахії. Він командує артилерією під Браїловом, навчає офіцерів і солдатів ракетної справи. Через кілька місяців він бере участь в облозі Вар­ни. Ракетами Засядька озброюється весь Чорноморський флот, а у березні 1829 року і Дунайська флотилія. Він організовує в Тирас­полі виробництво бойовйх ракет, що активно використовуються в бойових операціях. За час війни їх було виготовлено майже 10 000 штук. Зазначимо, що в бойових діях брали участь і великі станини, “с которых спустив в один раз 36 ракет, можешь нанести неприя­телю большой вред”, — писав Засядько. За успішне керівництво артилерією у війні 1829 року Засядько стає генерал-лейтенантом, повертається до Росії і отримує посаду начальника штабу.

Військові походи, в яких брав участь Олександр Засядько, не минулися безслідно. Його здоров’я підірване. 1830 року він за ко­роткий термін тричі переносить інсульт. Випросивши відпустку, 1831 року Засядько вирушив до Москви лікуватися мінеральними водами. Але це не допомогло, тож у жовтні 1832 року він переїз­дить до Харкова, поближче до рідних місць. Сюди переїхала вся його родина, яка складалася з шести синів і двох доньок.

Проте і в Харкові йому не стало краще, і він виїздить на Кав­каз. Але здоров’я було вже втрачено, тож 2 лютого 1834 року, після 37 років служби, у зв’язку з хворобою Олександр Засядько вийшов у відставку. У Харкові він прожив безвиїзно до кінця сво­го життя.

Іноді можна було бачити колишнього безстрашного воїна і відо­мого вченого, як він ясної теплої днини повільно проходився тро­туарами з паличкою в руках. Багато хто з перехожих чемно вітав­ся з літньою людиною.

А у хвилини, коли відступала недуга, вчений творив. Його ціка­вила думка, як полегшити плавання через Дніпровські пороги. Вес­ною 1837 року він вирушає в подорож до Дніпра, на пороги, і доходить висновку, “что действительно можно устроить свобод­ное плаванье с помощью изобретенной машины”.

Але під час цієї поїздки Олександр Засядько потрапив у сильну зливу, застудився. Останні чотири місяці життя вченого минули в тяжких муках. Незадовго до смерті він попросив, щоб його перевезли до Курязь- кого монастиря, що знаходився в 9 верстах від Харкова (до речі, з 1926 року в цьому монастирі розміщувалася трудова колонія Макаренка). 8 червня 1838 року Олександр Засядько помер.

У селі Лютенька пам’ятають про свого славного земляка та його рід. Є там Успенська церква, збудована 1686 року, в якій перезахо­ронено останки гетьмана Івана Брюховецького. У цій церкві дру­гим священиком був дід Олександра Засядька — Данило, зять Кур- диновського з відомої на Полтавщині династії священиків.

А його онук, Олександр Засядько, проживши цікаве життя, став піонером у царині конструювання бойових ракет. Його ім’ям назва­но один із кратерів на Місяці. Він очолив когорту наших славних іемляків, вагомий внесок яких у розвиток світової космонавтики поза всяким сумнівом. Ось вони: Олександр Засядько, Микола Кибальчич, Костянтин Ціолковський, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Валентин Грушко, Архип Люлька… Чи усвідомлюємо ми ( і.огодні який це великий національний скарб? Задумаймося.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *