This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Графік роботи:

Щоденно: з 9 - до 18 години

Субота, неділя:

з 10 - до 18 години

Понеділок - вихідний день

Остання п'ятниця місяця - санітарний день.

Наші контакти

78200

Івано-Франківська обл.

м.Коломия

бульв. Лесі Українки, 7

тел.(03433) 2-26-55

e-mail: libkolomija@meta.ua

Його ім’ям названо кратер на місяці – Олександр Засядько

alternathistory.comЯкби вам, шановні добродії, довелося відповісти на запитання: “Хто з наших співвітчизників належить до плеяди творців ракетної техніки, які своїми відкриттями, винаходами і науковими працями наближали день першого польоту людини у космос?”, ви, певно, згадали б про вихідця з Чернігівщини Миколу Кибальчича, про Костянтина Ціолковського, в сім’ї якого вели рід від нашого національного героя Северина Наливайка. Згадали б іще про славетного земляка з Полтавщини Юрія Кондратюка і про конструкторів космічних систем Сергія Корольова, Валентина Глушка, не забули б творця авіадвигунів Архипа Люльку… Це імена з нашого золотого фонду. Можемо пишатися ними, це правда. Але й ці згадані творці української ракетної справи мали своїх попередників. Так, є письмові свідчення, що ще 1516 року українські козаки генерала Рушинського під час війни з кримськими татарами застосовували ракетну зброю — шестиступеневі ракети. Погортайте хоча б “Новейший справочник необходимых знаний” (М.: Ринол Классик, 2000. — С. 567). Цей гетьман — загадкова постать української історії, у джерелах немає навіть усталеної форми його прізвища — Рушинський, Ружинський, Рожинський, Ружицький.

Подальша служба Олександра з 1800 року проходила вже під командуванням Кутузова. З 1807-го по 1822 рік брати воювали Варто було б дослідити це детальніше. А сьогодні поговоримо про генерала Засядька — героя Вітчизняної війни 1812 року, на­щадка славних запорожців з династії козацьких гармашів, одного з піонерів ракетної справи Європи.

Це про нього в кінці 70-х років минулого століття видавництво “Молодь” надрукувало художній твір робітника-паркетника Юрія Нікуліна “Шпага Олександра Засядька”, яка викликала патологіч­ну реакцію секретаря ЦК КПУ з питань ідеології ставленика Москви Маланчука. На той час ім’я Засядька вже 10 років значилося на карті Місяця. Так сталося, що книжка з’явилася в ювілейний рік — 200-річчя від дня народження видатного винахідника. Звичайно, ювілей ні на якому рівні ані в засобах масової інформації не відзна­чався. Проте книжка Нікуліна, що вийшла тридцятитисячним накла­дом, зробила відомим ім’я Олександра Засядька насамперед серед тогочасної української еліти. Принаймні в тогочасній Україні про піонера-ракетника заговорили.

* * *

Народився Олександр Засядько у 1779 році в селі Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім’ї козака. Родовід За- сядьків розпочинається з Яцька Засядька — реєстрового козака Хорольської сотні. 1659 року він став лубенським полковником. Прадід Олександра Лук’ян та дід були лубенськими сотниками, а батько Дмитро — головним гармашем Війська Запорозького. Після ліквідації Січі Катериною II батько Засядька отримав “пряника” — дворянське звання і дослужився до генерал-майора.

До десяти років Олександр жив у батьківському домі, де із за­хопленням слухав розповіді діда про славну минувшину, про ко- заків-запорожців, про “чудо-рурки”, які могли літати в повітрі, а влучивши в ціль, вибухали і спричинювали страшенну руйнацію.

Десятирічного Олександра разом з братом Данилом віддали на навчання до кадетського корпусу до Санкт-Петербурґа. Після 8 років навчання Олександра в чині підпоручика артилерії призна­чили у 10-й батальйон у Херсонську губернію.

Рапорт Засядька був представлений імператорові Олександру І, який залишився задоволеним, адже винахідник не просив ніякої винагороди: “Слава Богу, есть офицеры, которые служат из одной только чести”. Тож полковника Засядька направляють до Могильова в головний штаб армії фельдмаршала Барклая-де-Толлі, аби він про­демонстрував можливості нової зброї.

На той час всю Європу сколихнула революція у Франції. Імпе­ратор Павло І посилає свої війська на чолі з фельдмаршалом Суворовим “рятувати царів”. Тож молодий офіцер Засядько, до слова, разом з братом Данилом, бере участь у знаменитому італійському поході Суворова 1799 року. За хоробрість при взятті фортеці Ман- туї Олександра Засядька підвищує у званні до капітана сам фельд­маршал. Подальша служба Олександра з 1800 року проходила вже під командуванням Кутузова. З 1807-го по 1822 рік брати воювали проти турків, а у 1812—1814 роках брали участь у походах та битвах проти французьких військ. Під час наполеонівських воєн Олек­сандр Засядько прославився винятковою хоробрістю й винахідли­вістю. Його груди прикрашають діаманти, золото, срібло, яскраві стрічки та банти. Його нагороджують золотою шпагою з написом “За хоробрість”, — таку зброю в ті часи, крім Засядька, носив тільки Багратіон. А ще ордени Святої Анни 2-го ступеня, Святого Георгія третього ступеня. Останню нагороду на той час мали лише два офіцери в усій російській армії.

На початку XIX століття в англійській армії почали застосову­вати в бойових діях так звані “конґрейнові ракети”, зокрема 1807 року англійці бомбардували ними Копенгаген.

Розробив ці ракети англійський полковник інженер Вільям Кон- ґрейн, який раніше познайомився з ракетами в Індії. Секрети їх виробництва англійці тримали у великій таємниці, а інші західні держави виділяли значні кошти на їх розробку та конструювання.

1815 року Олександр Засядько приступає до власної розробки ракет. Проте чекати грошей від царського уряду — марна справа. Тож Засядько продає свій невеличкий маєток поблизу бдеси, що дістався йому у спадок після смерті батька, і закуповує необхідне обладнання та інструменти. Він виходить у відставку і з головою поринає у проведення не­безпечних наукових дослідів.

02-12

Нарешті Засядько добивається успіху. У “Русском биографиче­ском словаре” Жабокритського-Зяловського (Санкт-Петербург1, 1916) значиться: “Засядько завдяки своїм досить ґрунтовним знан­ням із фізики, хімії й механіки відкрив секрет виготовлення ра­кет”. Але для цього йому довелося повторити шлях, який пройшов англійський інженер Конґрейн.

Успішно випробувавши свої ракети (а досліди з ними практич­но всі були небезпечними), Олександр Засядько 1817 року пише рапорт на ім’я барона Меллер-Закомельського з описом свого ви­находу: “…не,делая из своего открытия тайны, не требуя возна­граждения за издержки, я представил начальству полное описа­ние своего изобретения и изложил пользу для отечества, которая может быть…” від використання ракет в армії.

Якість ракет Засядька була пречудовою, дальність польоту 4-дюймових ракет досягала 3100 метрів. Сам фельдмаршал Барк­лай-де-Толлі у 1818 році добився для Засядька звання генерал-майо- ра. А через рік його призначають черговим генералом 2-ої армії.

1820 року влітку Олександр Засядько одружується з донькою міського голови Одеси Єлизаветою Грессер. Вони проживуть ціка­ве життя. Перший син народиться у них 5 лютого 1821 року і буде названий Олександром на честь імператора, а всього вони мати­муть восьмеро дітей. Подружжя не затрималося довго в Одесі. 25 листопада 1820 року генерал-майор Засядько отримав наказ від імператора прибути до Санкт-Петербурґа і очолити Артилерійсь­ке училище, Санкт-Петербурзьку піротехнічну лабораторію, поро­ховий завод і Санкт-Петербурзький арсенал.

З великою енергією взявся Засядько до нової роботи. За корот­кий термін йому вдалося довести училище до того стану, “що воно вважалося зразковим у всіх відношеннях”. Корпуси Артилерій­ського училища на набережній Неви в Санкт-Петербурзі, побудо­вані 1822 року під керівництвом генерала Олександра Засядька, стоять ще до сьогодні.

У Санкт-Петербурзі на Волковому полі генерал організовує спе­ціальний “ракетний заклад” для виробництва бойових ракет. Зна­ходить час і для винахідництва: виготовляє пороховий вітряк; він автор бойових ракет трьох калібрів, створює пускові станки, завдя­ки яким можна вести залповий вогонь із 6 ракет…

Результати своїх робіт Олександр Засядько виклав у праці “О деле ракет зажигательных и рикошетных”.

1828 року, коли почалася російсько-турецька війна, Олександра Засядька відправляють спочатку до Молдавії, а потім до Валахії. Він командує артилерією під Браїловом, навчає офіцерів і солдатів ракетної справи. Через кілька місяців він бере участь в облозі Вар­ни. Ракетами Засядька озброюється весь Чорноморський флот, а у березні 1829 року і Дунайська флотилія. Він організовує в Тирас­полі виробництво бойовйх ракет, що активно використовуються в бойових операціях. За час війни їх було виготовлено майже 10 000 штук. Зазначимо, що в бойових діях брали участь і великі станини, “с которых спустив в один раз 36 ракет, можешь нанести неприя­телю большой вред”, — писав Засядько. За успішне керівництво артилерією у війні 1829 року Засядько стає генерал-лейтенантом, повертається до Росії і отримує посаду начальника штабу.

Військові походи, в яких брав участь Олександр Засядько, не минулися безслідно. Його здоров’я підірване. 1830 року він за ко­роткий термін тричі переносить інсульт. Випросивши відпустку, 1831 року Засядько вирушив до Москви лікуватися мінеральними водами. Але це не допомогло, тож у жовтні 1832 року він переїз­дить до Харкова, поближче до рідних місць. Сюди переїхала вся його родина, яка складалася з шести синів і двох доньок.

Проте і в Харкові йому не стало краще, і він виїздить на Кав­каз. Але здоров’я було вже втрачено, тож 2 лютого 1834 року, після 37 років служби, у зв’язку з хворобою Олександр Засядько вийшов у відставку. У Харкові він прожив безвиїзно до кінця сво­го життя.

Іноді можна було бачити колишнього безстрашного воїна і відо­мого вченого, як він ясної теплої днини повільно проходився тро­туарами з паличкою в руках. Багато хто з перехожих чемно вітав­ся з літньою людиною.

А у хвилини, коли відступала недуга, вчений творив. Його ціка­вила думка, як полегшити плавання через Дніпровські пороги. Вес­ною 1837 року він вирушає в подорож до Дніпра, на пороги, і доходить висновку, “что действительно можно устроить свобод­ное плаванье с помощью изобретенной машины”.

Але під час цієї поїздки Олександр Засядько потрапив у сильну зливу, застудився. Останні чотири місяці життя вченого минули в тяжких муках. Незадовго до смерті він попросив, щоб його перевезли до Курязь- кого монастиря, що знаходився в 9 верстах від Харкова (до речі, з 1926 року в цьому монастирі розміщувалася трудова колонія Макаренка). 8 червня 1838 року Олександр Засядько помер.

У селі Лютенька пам’ятають про свого славного земляка та його рід. Є там Успенська церква, збудована 1686 року, в якій перезахо­ронено останки гетьмана Івана Брюховецького. У цій церкві дру­гим священиком був дід Олександра Засядька — Данило, зять Кур- диновського з відомої на Полтавщині династії священиків.

А його онук, Олександр Засядько, проживши цікаве життя, став піонером у царині конструювання бойових ракет. Його ім’ям назва­но один із кратерів на Місяці. Він очолив когорту наших славних іемляків, вагомий внесок яких у розвиток світової космонавтики поза всяким сумнівом. Ось вони: Олександр Засядько, Микола Кибальчич, Костянтин Ціолковський, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Валентин Грушко, Архип Люлька… Чи усвідомлюємо ми ( і.огодні який це великий національний скарб? Задумаймося.

 

One Response to Його ім’ям названо кратер на місяці – Олександр Засядько

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *